Тронка

- Зоряно як.- Тоня підвелася, сіла, підібгавши ноги.- Я довго спала? Мабуть, уже пізно? А руки як щемлять від того скла… Чого ти мовчиш?

- Після того, що сталося, Тоню, ти повинна б мене… зненавидіти.

- Що ти вигадуєш? - Тоня взяла його руку.- За що? Це я дурна, що тебе не втримала, сама піддалась… Тобі холодно?

Відчувши, що хлопець дрижить у своїй майці, вона притулилась до нього, пригорнула, щоб зігріти:

- Тулись до мене, тулись.

- Я вже думав плота зв'язати, якого-небудь “кон-тікі”,- глухо сказав Віталій.- Але ж ніякого дерева тут, сама сталь.

- Якби хоч вода була,- мовила Тоня згодом.- А то й ніч холодна, а пити… просто сушить всередині. Це правда, Віталику, що людина довше може витримати без їжі, ніж без води?

- Ми питимемо морську.

- Її не можна ж. Наші тато, як розвеселяться, все люблять про того чумака розказувати, що вперше біля моря опинився та хотів воли напоїти. Води багато, розпріг, пустив круторогих напувати, а вони не п'ють. “Он ти яке! - вигукнув чумак до моря.- Тому тебе багато й є, що тебе ніхто не п'є! ”

- А ми питимем. Один французький лікар довів, що й морську можна.

- Ну, в них, кажуть, і жабенят можна ковтати,- мовила на це Тоня.-А пригадуєш, Віталику, яку ми воду в Каховці пили? З кубинцями біля джерела?

Віталик тільки зітхнув. Ще б пак, не пригадати ті ключі-джерельця на березі Дніпра, де було колись село Ключове і де їх ще й зараз сотні б'є з відкритого берега, з-під коріння верб та платанів. Села Ключового нема вже, є натомість місто Нова Каховка, а ключі зосталися, живуть, виструмовують всюди: чи з тріщин берега, чи з-під кореня, а то й просто - тільки гребни землю рукою, там уже й ворушиться пісок, явориться водичка! Холодна скаламучена вона, але каламуть швидко осідає, і вже ти п'єш воду таку свіжу, прозору та чисту, що недаром про неї кажуть: як сльоза. Височать тут платани могутні, що кора на них - неначе атлас, і з-під коріння їхнього теж пробиваються джерельця, а один струмінчик витікає просто з дупла старої верби при землі і весело дзюркоче по камінчиках у Дніпро… З нього, з цього струмочка, вони й пили разом з молодими кубинцями - студентами Каховського технікуму механізації сільського господарства… Хлопці віку майже Віталикового, вони жили і вчились у Каховці, правда, спершу незвичні були до нашого клімату, все мерзли, а потім звикли, тільки в Дніпрі мало хто з них купався - Дніпро для них був і влітку холодний. В той день вони вже прийшли були прощатися з Дніпром перед поверненням на батьківщину. Тоня не втерпіла, зачепила їхнє товариство: