Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » На схрещених дорогах
На схрещених дорогах - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

На схрещених дорогах

Электронная книга - «На схрещених дорогах». Краткое содержание книги:

Один з найсильніших творів Софії Парфанович, лікаря, письменниці і громадської діячки, а заодно - один з найсильніших прикладів української мемуаристики. Історія кінця війни і післявоєнних років, побачена очима жінки, яку гірка емігрантська доля змусила покинути рідний край. Написана дуже живим і природним стилем, особливо її прикрашають напрочуд професійні описи природи. Український читач вже мав змогу познайомитися зі спогадами прибраного сина Софії, Романа Волчука, але він сам зізнається, що спогади Софії Парфанович значно детальніші й об'ємніші.
1 ... 86 87 88 89 90 91 92 93 94 ... 111
Перейти на страницу:

А довкола табору коні пасуться, іржуть по травах і трави шумлять на чужині.

Одного дня короткий наказ: «Негайно пакуватись і вантажитись на машини! Усі переїздять в касарні на Крігсгабер!»

І що тоді не діялось в таборі! Мішки літали в повітрі, як літаки, подушки, як птахи, посуда скакала, як жива, стільці і столи попали нагло в рух і непогамований гамір. Хтось сказав, що життя — це рух. Тут і бачилось тоді життя. Коні, вози, авта, спини, руки, ноги, стільці, казани, харчі, діти, колеса, ночви, лахміття…

Французи-шофери не дивувались. Були в партизанах за спиною в німців, були на фронті, були в російській займанщині і тепер тут. Возять.

— Потім повеземо вас до Росії. Чудово! Возили ж поляків туди!

КАСАРНІ

Городи, цілі чи побурені доми. Нічого більше. Це вже не на Ґегінгені: це тверезі будні міста, постійний рух авт і трамваїв і військовий рух на «мілітері ровд». Через міст на Вертаху, що має плитку прозору, але негарну воду, через місто, поміж крамниці і людей. Аж до наріжника. А там діла країна касарень. Милями город чи поле, праворуч вздовж головної вулиці великі будинки лікарні для поранених німецьких вояків ще з війни, і праворуч теж темносірі жовтаві чотириповерхові будинки, огрядні, під черепицею. Посередині майдан просторий і гарний. Усе обведене огорожею з бетонових стовпців і залізних штахет. На брамі — варта. Вже не хлопці-поліцисти, а американські вояки. Нудьгують у будці, жвакають гуму.

Яку ж метушню завели нові пожильці будинків! Як навала, як сарана, впали в це приміщення, призначене для тисячки з чимось. Три тисячі їх з’їхалось. У кімнатах по декілька родин, а потім всюди. Там стайня. Ше кінські відходи на бетонній підлозі. Між конем і конем перегорода. На білих стінах написи: «Добре чищення — це половина відживи коня», «Картач і вода — коневі потрібні, як їда» і багато інших німецьких приповідок, що свідчать про добре обходження з кіньми. Звісно, тварина вимагає. А потім вона — це не які там «ости», це шляхетні коні, товариші людини. Просторі, ясні, білі стайні, гарні жолоби, електричне світло.

Кочовики зі сходу розміщаються в стайнях. Уже з свого домашнього барахла побудували нашвидку стіни, що відгороджують родину від родини. І знову мішки і мішки і колеса і приладдя і домашній посуд.

І на горищах в стайнях, де було колись сіно. — «Нічого, кімната дуже хороша». У різні птиці, де на колодці ще пір’я і кров зрубуваних голів. В майстернях і всіляких касарняних додаткових шіпчинах.

За іншими народами, що досі тут жили, вимітають гори сміття, парять блощиць, що їх тут без міри. Ще на стінах написи: «СССР по всему міру», або «Єще Польска не зґінела». В найліпшій згоді обидва кличі один біля одного.

У трьох займанщинах животіє бездомний народ. В касарнях, бараках і поміж людьми в приватних кватирях. Одному здається, що певніше в гурті, другий ховається одинцем, як дикий звір. Одні кажуть, що табори вивозитимуть на «родіну», другі, що якраз в таборах безпечно, бо насильно тяжко взяти тисячі народу.

У Зоммекасерне клекоче життя. Довкола площі згуртовані будинки, в яких роїться народ. На площу щоденно заїздять машини, забираючи робітників на працю. Їдуть десь до військових установ прибирати. В побічниці застромлена рижева мітла, стримить високо і здалеку говорить про фах тих, що їдуть машиною. Більшість їде в ліс по дрова. У велетенській шопі ростуть гори порубаних і порізаних кругляків. Запах мертвого лісу. І люди тішаться: видимо, прийдеться тут зимувати, коли возять дрова.

Оце виходять діти на вправи. Парами, в сірих халатиках, спершу дріб, потім старші.

В погідну неділю на майдані правиться богослужения. Співає хор, і люди приходять і відходять — хто молиться, а хто тільки прислухається.

Дуже простора і майже в цілості засклена будівля. Так наче б то це була колись теплярня. Нині будують в ній нашвидку сцену. Гупають молотки і сокири, стружать гиблі. Театр уже є. Якраз привезли їх з Форальбергу, цих бездомних, навіть вдома вічних скитальців, носіїв нашого мистецтва. Театр Блавацького. Зажадали американці, щоб грав театр. Треба, бач, розваги народові…

Робітні: кравецька, шевська, столярська, слюсарська. Монтери, навіть виписано чергових. Коротко: все, чого треба до життя.

На стіні секретаріяту графічний плян структури табору. Там усі ці секції і відділи. Освітня секція, літературна, редакція часопису «Наше Життя», де замість передовиці еротична новеля так і говорить про безвиглядність наших буднів. На літературних вечорах письменники читають героїчні епопеї про гетьманів, що, живцем замуровані в далеких північних твердинях, проклинали катів. Вони не можуть клясти нинішніх катів, всесильних на світовій арені, тож кленуть їхніх предків, що так широко промостили дорогу кривавому московському теророві наших днів.

1 ... 86 87 88 89 90 91 92 93 94 ... 111
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)