Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
8. Дієвість принципу поділу державної влади і принципу правомочності (уповноваженості) державного апарату досягається завдяки здійсненню конституційно визначеного поділу владних повноважень (компетенції) між законодавчими, виконавчими і судовими органами, порядку їх формування і термінів функціонування, конституційного механізму «стримувань і противаг»; недопущення ототожнення державного апарату з державою, присвоєння ним державних функцій, діяльності його в межах визначених повноважень. Тільки за дотримання цих вимог виключається узурпація всієї (чи значної частини) влади в руках одного органу або особи.
9. Всебічна реалізація принципу справедливого суду має вирішальне значення у забезпеченні принципу верховенства права і правової держави; полягає у здійсненні правосуддя як форми захисту права судовою владою, розгляді і вирішенні цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також економічних спорів з метою охорони прав і законних інтересів громадян, організацій, суспільства і держави. Правосуддя має здійснюватися при дотриманні таких вимог: а) доступність судового захисту; б) проведення судового захисту і винесення рішення на основі закону; в) обов’язковість виконання ухвалених рішень; г) можливість скасування вищим судом рішення нижчого суду, яке не набуло законної сили; ґ) неоскаржуваність остаточного судового рішення, яке набуло законної сили. Суд уособлює справедливість, і його діяльність не може бути поза мораллю, непрозорою. Незалежність і неупередженість суддів є запорукою зміцнення гарантій захисту прав і свобод людини.
10. Додержання принципу правової законності і забезпечення правового порядку означає, що встановлення чи санкціонування та реалізація норм права відбуваються відповідно до правила, за яким закон має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно- правових актів; підзаконні акти відповідають закону; закони приймаються, змінюються і скасовуються законним (легальним) шляхом; усі державні органи й організації, посадові особи, а також громадяни та їх об’єднання виконують приписи законів. Водночас при застосуванні норм права, їх тлумаченні уповноважені особи не можуть обмежуватися винятково юридичними нормами, що містяться в офіційних актах, виданих владними органами, тобто позитивним правом, а повинні враховувати «надпозитивні» правові чинники, передусім природні, невід’ємні і невідчужувані права і свободи людини, виключати прояви свавільної влади як держави над людиною, так і людини над людиною. А забезпечення правового порядку є не просте формальне дотримання порядку, передбаченого законами та іншими нормативними актами, а всебічний контроль суспільства над діяльністю державної влади за допомогою відповідних правових механізмів.
Верховенство права і правова держава гарантують ефективність дії правової системи і поглиблення взаємодії національного суспільства зі світовим співтовариством.
§ 6. Соціальна держава
Термін «соціальна держава» з’явився до Другої світової війни у працях Ад. Пренса, Г. Ф. Шершеневича. Майже одночасно з ними О. Гірке (1841-1921) ввів у науковий обіг термін «соціальне право». Поняття «соціальна держава» сформульоване в 1929 р. німецьким державознавцем X. Хеллером, після чого воно поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму, а не на колективну свідомість.
Після Другої світової війни ідея соціальної держави набула особливого значення, де слово «соціальна» несе велике людське навантаження. Воно підкреслює, що держава здійснює одну зі своїх основних функцій - соціальну, тобто бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, особливо тих, хто має потребу в соціальному захисті; регулює економіку з обов’язковим урахуванням екологічних вимог; забезпечує захист економічних і соціальних прав людини. Соціальною стали вважати державу, яка не лише розробляє програми допомоги матеріально незабезпеченим громадянам, але і насамперед бере на себе відповідальність за підтримку стабільного економічного становища громадян, збереження в суспільстві соціального миру. Ідея соціальної держави закріплена в конституціях деяких країн Західної Європи (Німеччина, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. вказує, що Іспанія - соціальна, правова і демократична держава, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. підкреслювала те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою. Було прийнято низку міжнародних актів, зокрема Європейську соціальну хартію, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, у яких передбачалося підвищення мінімальних соціальних стандартів.