Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
— Ще дві лінії додай, якраз так буде, — крикнув він тоненьким голоском, якому він намагався надати бравості, що не пасувала до його постаті. — Друга, — пропищав він. — Трощи, Медведєв!
Багратіон гукнув офіцера, і Тушин, боязким і незграбним рухом, зовсім не так, як салютують військові, а так, як благословляють священики, приклавши три пальці до козирка, підійшов до генерала. Хоч гармати Тушина були призначені для того, щоб обстрілювати видолинок, він стріляв брандскугелями по селу Шенграбен, яке виднілося попереду і перед яким виступали великі маси французів.
Ніхто не наказував Тушину, куди і чим стріляти, і він, порадившись із своїм фельдфебелем Захарченком, якого дуже поважав, вирішив, що добре було б підпалити село. «Добре!» — сказав Багратіон на доповідь офіцера і став, ніби щось міркуючи, оглядати на весь простір відкрите перед ним поле бою. З правого боку найближче підійшли французи. Нижче висоти, на якій стояв Київський полк, у долині річки лунало, беручи за душу, розкотисте тріскотіння рушниць, і значно правіше, за драгунами, куди показував, князеві почтовий офіцер, колона французів обходила наш фланг. Ліворуч обрій обмежувався близьким лісом. Князь Багратіон наказав двом батальйонам з центра йти на підкріплення, на правий бік. Почтовий офіцер насмілився зауважити князеві, що по відході цих батальйонів гармати залишаться без прикриття. Князь Багратіон обернувся до почтового офіцера і тьмяними очима подивився на нього мовчки. Князеві Андрію здавалося, що зауваження почтового офіцера було справедливе і що сказати таки було нічого. Але в цей час примчав ад'ютант від полкового командира, який був у видолинку, з вісткою, що величезні маси французів ідуть низом, що полк розладнаний і відступає до київських гренадерів. Князь Багратіон нахилив голову на знак згоди і схвалення. Ступою поїхав він праворуч і послав ад'ютанта до драгунів з наказом атакувати французів. Але посланий туди ад'ютант приїхав через півгодини з вісткою, що драгунський полковий командир уже відступив за яр, бо проти нього було спрямовано сильний вогонь, і він марно втрачав людей і тому спішив стрільців у ліс.
— Добре! — сказав Багратіон.
У той час, як він від'їжджав від батареї, з лівого боку теж залунали постріли в лісі, а що було занадто далеко до лівого флангу, щоб встигнути самому приїхати вчасно, то князь Багратіон послав туди Жеркова сказати старшому генералові, тому самому, який представляв полк Кутузову в Браунау, щоб він якомога поспішніше відступив за яр, бо правий фланг, певне, не буде спроможний довго стримувати ворога. А про Тушина та батальйон, що прикривав його, було забуто. Князь Андрій пильно прислухався до розмов князя Багратіона з начальниками та до наказів, які він давав, і на подив свій помічав, що наказів ніяких не давалося, а що князь Багратіон лише намагався показати, що все, що робилося з доконечної потреби, з випадковості та волі окремих начальників, — що все це робилося хоч не за його наказом, але згідно з його намірами. Князь Андрій помічав, що, завдяки тактові, який виявляв князь Багратіон, незважаючи на цю випадковість подій і незалежність їх од волі начальника, присутність його зробила надзвичайно багато. Начальники, із стурбованими обличчями під'їжджаючи до князя Багратіона, ставали спокійними, солдати й офіцери весело віталися з ним і ставали жвавішими в його присутності і, видно, пишалися перед ним своєю хоробрістю.
XVIII
Князь Багратіон, виїхавши на найвищий пункт нашого правого флангу, почав спускатися вниз, де лунала розкотиста стрілянина і нічого не видно було від порохового диму. Чим ближче вони спускалися до видолинку, тим менше їм ставало видно, але тим відчутнішою ставала близькість справжнісінького поля бою. Їм почали зустрічатись поранені. Одного, з закривавленою головою, без шапки, тягли два солдати під руки. Він хрипів і плював Куля влучила, видно, в рот або в горло. Другий зустрінутий бадьоро йшов сам, без рушниці, голосно охаючи й махаючи від свіжого болю рукою, з якої кров текла, як із пляшки, на його шинель. Здавалось, обличчя його виявляло більше страх, ніж страждання. Його хвилину тому було поранено. Переїхавши дорогу, вони стали стрімко спускатися і на схилі побачили кілька чоловік, які лежали; їм зустрілася юрма солдатів, серед яких були й не поранені. Солдати йшли нагору, важко дихаючи, і, незважаючи на те, що бачили генерала, голосно розмовляли й махали руками. Спереду, в диму, вже видно було ряди сірих шинелей, і офіцер, побачивши Багратіона, з вигуками побіг за солдатами, що йшли юрмою, вимагаючи, щоб вони вернулися. Багратіон під'їхав до рядів, по яких то там, то тут швидко клацали постріли, заглушуючи гомін і командні вигуки. Все повітря було насичене пороховим димом. Обличчя солдатів усі були закопчені порохом і збуджені. Одні забивали шомполами, другі підсипали на панівки, виймали заряди з сумок, треті стріляли. Але в кого вони стріляли, цього не було видно від порохового диму, якого не відносив вітер. Досить часто чутно було приємні звуки дзижчання та свистіння. «Що це таке? — думав князь Андрій, під'їжджаючи до цієї юрми солдатів. — Це не може бути цеп, бо вони — купою! Не може бути атака, бо вони не рухаються; не може бути каре: вони не так стоять».