Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Фаховість та управління взаємозалежні, особливо в умовах демократії. Технологічний та економічний прогрес, що забезпечують добробут населення, вимагають розподілу праці, що, своєю чергою, веде до створення професій. Професіоналізм заохочує фахівців якнайкраще обслуговувати клієнтів, поважати власні межі й вимагати, щоб інші також їх поважали. І все це є частиною обслуговування кінцевого клієнта — самого суспільства.

Диктатури також вимагають, аби фахівці їх обслуговували, але роблять це через погрози та прямі вказівки. Саме тому диктатури менш ефективні та продуктивні, аніж демократії, попри історичні міфи, у які продовжують вірити багато американців — наприклад, про неймовірну ефективність нацистської Німеччини та подібних режимів.[152] В умовах демократії послуги фахівців для громадськості — це частина суспільного договору. Громадяни делегують повноваження ухвалення рішень із цілої низки питань обраним представникам та їхнім фаховим радникам, тоді як експерти, зі свого боку, просять, щоб їхні зусилля були сприйняті достатньо освіченою для аргументованих суджень громадськістю.

Стосунки між фахівцями та громадянами, як і решта стосунків у демократії, базуються на довірі. Коли ця довіра руйнується, фахівці та обивателі вступають у конфлікт. І коли так стається, сама демократія може увійти в смертельну спіраль, що загрожує тим, що країна скотиться або в управління натовпом, або в технократію. Обидва варіанти авторитарні й обидва сьогодні загрожують Сполученим Штатам.

Занепад стосунків між фахівцями та громадянами — це, по суті, дисфункція самої демократії. Жахлива неграмотність американців — як загальна, так і політична — лежить в основі цих проблем. Це ґрунт, із якого проростають і квітнуть решта дисфункцій, і вибори 2016 року — просто нещодавній вияв цієї проблеми. Як писав Деніел Лібіт, політичні експерти відгукувалися про президентські перегони 2016-го як про «дедалі більш деморалізуючий урок непробивного невігластва американських виборців».[153] Проте перші тривожні ознаки було помітно задовго до 2016 року.

Як писала в 2008-му Сюзан Джейкобі, найбільш вражаючим проявом американського маршу невігластва є «не брак знань сам по собі, а гордість за нього».

Проблема не лише в тому, що ми чогось не знаємо (майте на увазі, що кожен п’ятий дорослий американець, згідно з опитуванням Національної наукової фундації, думає, що Сонце обертається навколо Землі); проблема в хвилюючій кількості американців, які гордо дійшли висновку, що їм не треба знати ці речі. (...) Токсична суміш антираціональності та невігластва нищить обговорення політики США щодо різних питань — від охорони здоров’я до оподаткування.[154]