Повернення короля [с иллюстрациями]

– Це ти півмірок Переґрін? – запитав. – Мене повідомили, що ти присягнув на вірність Володареві Міста. Ласкаво просимо!

Й він подав руку Піпінові, а той потиснув її.

– Я Береґонд, син Баранора. Сьогодні вранці я не на варті, тож мене прислали до тебе, щоби я навчив тебе паролів, які тобі слід знати, і розповів кілька речей, про які ти, без сумніву, захочеш дізнатись. А я тим часом довідаюся щось про тебе. Бо ми ніколи раніше не зустрічали півмірків у нашій землі, й, хоч і чули поголос про них, навіть у відомих нам легендах про вас згадують нечасто. Крім того, ти друг Мітрандіра. Ти добре його знаєш?

– Ну, – відповів Піпін, – знайомий із ним, так би мовити, я ціле своє коротке життя, а віднедавна багато з ним подорожую. Та Мітрандір – наче грубезна книга, яку читати – не перечитати, тож я можу стверджувати, що бачив хіба сторінку чи дві. Та, мабуть, я знаю його досить добре, ліпше за мене цього чарівника знає мало хто. Гадаю, з нашого Загону лишень Араґорн насправді знав його.

– Араґорн? – здивувався Береґонд. – Хто це?

– Ой, – затнувся Піпін, – це чоловік, котрий був із нами. Напевно, зараз він у Рогані.

– Я чув, ти теж був у Рогані. Я багато про що хочу розпитати тебе стосовно тієї землі, бо ми покладаємо велику частину нашої незначної надії саме на тамтешній народ. Але я забув про справу, з якою прийшов до тебе: спершу я повинен відповісти на твої запитання. Тож, що би ти хотів дізнатися, пане Переґріне?

– Е-е-е, ну, якщо мені язик повернеться так висловитися, то наразі нагальним для мене питанням є таке: як тут у вас зі сніданком і з їжею загалом? Тобто о котрій годині ви їсте, якщо ти мене розумієш, і де їдальня, якщо у вас вона є? І чи маєте ви шинки? Я роздивлявся довкола, доки ми їхали, та ніде не побачив жодного, хоча мене постійно живила надія ковтнути елю, щойно ми дістанемося до осель мудрих і вишуканих людей.

Береґонд суворо поглянув на нього.

– То ти, бачу, стріляний горобець і часто буваєш у походах, – сказав. – Мовлять, що воїнів, котрих війна часто кличе в дорогу, завжди тішить надія гарно попоїсти і випити; та сам я мандрував небагато. Тож ти ще сьогодні не їв?

– Ну, їв, чемно кажучи, їв, – відповів Піпін. – Але хіба то була їжа: кубок вина й біле тістечко чи два – з ласки вашого володаря? За них він цілу годину катував мене запитаннями, а це така мука, яка збуджує апетит.

Береґонд засміявся.

– У нас є прислів’я: за столом навіть малий чоловік здатний на великі подвиги. Але ти, як ніхто інший, розговівся в Цитаделі з великими почестями. Це Місто тепер – фортеця і вартова вежа, що перебуває у стані війни. Ми встаємо зі сонцем, споживаємо легку їжу при сірому світлі й стаємо до виконання своїх обов’язків у першу годину ранку. Проте не впадай у відчай, – він знову засміявся, побачивши збентежене Піпінове обличчя. – Ті, чиї обов’язки важкі, можуть з’їсти й підобідок, аби зміцнити сили. Ще є підвечірок пополудні чи трохи пізніше – як дозволить робота. А на заході сонця люди збираються на вечерю і веселяться, як можуть у ці похмурі дні… Ходімо! Трохи пройдемось, а тоді сядемо попоїсти і випити на зубчастій стіні, звідки добре видно цей прегарний ранок.