Повернення короля [с иллюстрациями]

Якийсь час обоє сиділи, понуривши голови, і не розмовляли. Ураз Піпін звів погляд і побачив, що сонце все ще світить, а знамена майорять на вітрі. Й стрепенувся.

– Минулося, – сказав. – Ні, моє серце поки що не розпачатиме. Ґандальф упав у безодню, проте повернувся і тепер із нами. Ми можемо стояти хоч би й на одній нозі, а коли доведеться – то й на колінах!

– Гарно сказано! – скрикнув Береґонд, підвівшись і закрокувавши туди-сюди. – Ні, хоч усім судилося колись померти, Ґондор іще не загинув. Ні, доки безжалісні недруги здобудуть ці стіни, поклавши перед собою гори трупів. Є й інші твердині, є потаємні шляхи для втечі в гори. Надія та пам’ять довіку житимуть у заповітній долині, де зелена трава.

– Усе одно я хотів би, щоб усе вже закінчилося – погано чи добре, – сказав Піпін. – З мене кепський воїн, мені не подобається навіть думати про битву, проте постійно чекати, доки розпочнеться та, якої годі уникнути, – просто нестерпно. День здається надзвичайно довгим! Я почувався би ліпше, якби ми, замість стояти тут і спостерігати, щось робили б. Десь ударили першими. Гадаю, в Рогані теж ніхто не завдав би жодного удару, якби не Ґандальф.

– Ет, зараз ти багатьом наступив на болючий мозоль! – відказав Береґонд. – Одначе все може змінитися, коли повернеться Фарамир. Він хоробрий, значно хоробріший, ніж гадає більшість. У наші дні мало хто вірить, що капітан може бути водночас мудрий, здібний до наук і до пісень, як-от Фарамир, і відважний та рішучий на полі бою. Проте Фарамир може. Він не такий нерозважливий і запальний, як Боромир, але не менш твердий. Але чим він зарадить? Ми не можемо напасти на гори… того королівства. Межі, куди здатна сягнути наша військова міць, звузились, і ми не вдаримо, доки хтось із ворогів увійде в них. Тоді наша рука повинна бути важкою!