Син сонця [uk]

— То ти все-таки йдеш, синку, — тоном змовниці спитала Радга, — тоді вбери оцю сорочку з блакитного шовку. Вона зовсім нова і дуже тобі личить. Я і штани тобі дам, бо до храму не пасує йти у дхоті[17]. І сандалії взуй, досить гасати босоніж.

— А як доведеться битись? — з усміхом озвався хлопець, — від сорочки залишиться шмаття…

— Головне, аби ти не мав вигляду обідранця і сподобався брагману-навчителю. Дай-но я тебе гарненько причешу.

Радгея схилив голову, і материн гребінець звично ковзнув по непокірним кучерям.

— Тільки не говори таткові! — сказав хлопчина прохально.

— Добре… Добре… Не крутись, моє сонечко! Ми скажемо йому, коли уже все владнається. Чоловіченько, звісно, сказиться, але мені не вперше терпіти його буркотіння. Аби ти був щасливим, синку… А до решти мені байдуже! Радгея добре знав дорогу до храму Індри бо частенько блукав довкола, обдумуючи ріжні пляни. Навчатися у Дроначар'ї було його давньою мрією. Тож хлопчина хоробро увійшов на подвір'я і одразу почав відшукувати очима свого знайомця.

Та замість Дурьйодгани хлопець раптово побачив Бгімасену, біля якого стояло двоє багато вбраних підлітків, а довкола крутилося ще двійко зовсім невеличких хлоп'ят-близнюків. Бгімасена поруч з братами (а то напевне були інші сини князя Панду) мав вигляд цілком дорослого юнака. Радгея пригадав батькові оповідки, що у Бгіми, мовляв, весь розум пішов у м'язи та шлунок і мимоволі пирхнув. Переросток дійсно не славився метким розумом. За розумника у Пандавів вважався найстарший, Юдгіштгіра, а за сміливця — третій син княгині Прітги, Арджуна. Радгея, ясна річ, одразу виділив його з дружної п'ятірки. Ще зовсім дитя, цей хлопчик мав душу майбутнього войовника, і вона, та душа, освітлювала наче вогнем відважне, завзяте личко.

«Арджуна, рожевий квіт… дивне ім'я для воїна, — подумав син Адгіратги, пильно придивляючись до хлопця, — але воно йому навіть личить. Він симпатичніший за Дурьйодгану та й за братів своїх теж. От, аби він назвав мене другом! Що з того, що він молодший? Санджая десь його літ, але Санджая це тільки Санджая… До битви з ним не підеш. А з цим би… Присягаюсь тризубом Шіви, вдвох ми були б непереможні!»

Бгімасена першим помітив хлопця біля брами і щось сказав братам. Пандави, усі п'ятеро, рушили до приблуди. Радгея зітхнув. Дійсність, на жаль, занадто відріжнялася від мрії, а бійка мала початися раніше, ніж він сподівався, коли вбирав нову сорочку

— Погляньте-но! — вигукнув Бгімасена, — це той самий злидар, котрий насмілився мене штовхнути!

— Я не злидар, — мовив Радгея спокійно, — мій батько — княжий сута!

— Сута! — скривився Бгімасена, — велике панство… І оце ти, хробак, насмілився зачепити сина князя Панду?

— Я ніколи не кривдив слабших, — поволі вимовив Радгея, — а хто має звичку так робити — той і є хробак!

— Відійдімо, браття! — сказав Юдгіштгіра, — не принижуйте себе розмовою з цим нікчемою.

Радгея відкрив, було, рота, аби сказати щось образливе, але тут озвався Арджуна:

— Чого ти прийшов сюди, сину сути?

— Вчитися бою у наставника Дрони, — відповів хлопець примирливо, поглянувши все з тією ж мимовільною симпатією на кароокого кучерявого хлопчину.

- Єдине, чому ти здатен навчитись, — не по-дитячому погордливо вимовив Арджуна, — це тримати над вищими парасольку!