Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Підняв корабель вітрила і рушив у далеку подорож — додому. Вітер був попутний, тож незабаром мандрівники щасливо прибули до Лондона.
Приходить містер Фіцуоррен зранку до своєї контори. Сів за стіл, аж хтось у двері стукає.
— Хто там? — питає він.
— Ваш друг. Приніс вам добру звістку про ваш корабель «Одноріг».
Відчинив купець двері, аж там капітан: в руках у нього скринька з самоцвітами і рахунки за проданий крам.
Переглянув купець рахунки, бачить: весь крам продано, та ще й з неабияким баришем.
Тоді капітан розповів йому дивовижну історію про Віттінгтонову кішку. Каже:
— За цю кішку берберійський цар дав незліченні багатства. По справедливості вони належать бідному Дікові.
Коли купець почув це, він покликав слуг, розповів їм, як Дікові пощастило, і мовив:
Дехто з челяді почав був говорити: мовляв, нема чого віддавати такі скарби безрідному хлопцеві-кухарчукові. Проте недаремно містер Фіцуоррен славився своєю чесністю. Він твердо відповів:
— Боронь боже, щоб я взяв у нього хоч один гріш. Усе це належить йому.
І послав по Діка. А той саме чистив у кухні горщики.
Заходить Дік у контору, геть вимазаний сажею. А господар велить подати йому стільця, запрошує сідати. Дік думає: це для жарту,— мабуть, з нього посміятися хочуть. Каже:
— Не глузуйте з бідного сироти. Відпустіть на кухню. Там у мене ще роботи-роботи.
А купець йому:
— Та що ви, містере Віттінгтоне! Ми говоримо з вами без жартів. Вам нечувано пощастило, і я щиро цьому радий. Капітан продав вашу кішку берберійському цареві, і цар дав за неї коштовний скарб. Тепер ви куди багатші за мене. Бажаю вам щастя.
Потім містер Фіцуоррен попросив капітана відкрити скриньку з коштовностями і сказав:
— Тепер містерові Віттінгтону залишається тільки надійно примістити цей скарб.
Бідолашний Дік стояв збентежений і приголомшений радісною звісткою. Трохи отямившись, він почав просити господаря: нехай той візьме собі частину цього багатства,— воно ж бо дісталося йому, Дікові, тільки завдяки купцевій доброті.
— Ні, ні,— відповів містер Фіцуоррен.—Воно все ваше. І я не маю сумніву в тому, що ви зумієте вжити його собі на користь.
Тоді хлопець попросив про те саме господиню й міс Алісу, але й ті не схотіли взяти ані-найменшої частки скарбу. Кажуть:
— Ми раді вже з того, що вам, містере Віттінгтоне, так пощастило.
Але добросердний Дік не міг заспокоїтися. Він хотів, щоб усі навколо нього були раді й щасливі. Отож хлопець щедро обдарував капітана, його помічника, всіх слуг і навіть лиху куховарку.
Містер Фіцуоррен порадив йому викликати вмілого кравця і вдягнутися, як належить джентльменові. Потім запропонував хлопцеві: хай живе в його домі, доки знайде собі краще помешкання.
Віттінгтон причепурився, завив волосся, надягнув капелюха й пристойне вбрання — і всі побачили, що він хлопець гарний, аніскілечки не гірший за тих юнаків, які приходили в гості до містера Фіцуоррена. Досі міс Аліса тільки жаліла Діка. Тепер же вона придивилася до нього, і він припав їй до серця. Ну, а сам Дік тільки й думав про те, як би їй зробити приємне, і мало не щодня приносив подарунки.
Містер Фіцуоррен скоро помітив, що вони покохалися,— покликав їх і питає:
— То, може, ви одружитеся?
Молодята пораділи. Відповідають:
— Авжеж. Ми згодні.
Було призначено день шлюбу, і в церкву молодих супроводжували лорд-мер і цілий гурт найзначніших людей міста. Потім відбувся бучний весільний бенкет.
Люди розказують, що містер Віттінгтон та його дружина довіку жили багато й щасливо. У них було кілька дітей. Містер Віттінгтон став лондонським лорд-мером, а король Генріх V присвоїв йому рицарський титул.
А камінна статуя сера Річарда Віттінгтона до 1780 року прикрашала арку проти старовинної Ньюгейтської фортеці.
А дзвони церкви Бау-Черч ще й нині видзвонюють:
ЧЕТВЕРО БРАТІВ-СИРІТ
Баскська народна казка
Зосталося сиротами четверо братів. Усе, що батько залишив їм перед смертю — це одна хлібина. Довелося йти на заробітки. От пішли вони, доходять до роздоріжжя та й кажуть: «Поділимо начетверо хлібину й розійдемося на чотири сторони. Але через сім років цього самого дня, о другій годині, зустріч на цьому ж місці».