Дзеркало судді

— Привіт, а ось і я! — закричав торговець. — Як бачу, ваша розмова із старим Гвином неабияк затягнулася?

— Сер Гемфрі Гвин мертвий, — сказав Беґшоу. — Я проводжу слідство і вимушений просити вас дати свідчення.

Булер застиг на місці, як камінь, вражений, мабуть, страшною вісткою до глибини душі. Кінчик його розкуреної сигари рівномірно то спалахував, то тьмянів, а смагляве лице ховалося в тіні. Врешті-решт він, різко змінивши тон, почав говорити.

— Я можу тільки сказати, — вичавив він із себе, — що дві години тому, коли я проходив повз будинок, містер Орм входив ось у ці ворота; мабуть, він хотів побачитися з сером Гемфрі.

— Але він стверджує, що так і не побачився з суддею, — підмітив Беґшоу. — Навіть у будинок не заходив.

— Довгенько ж йому довелося простирчати під дверима, — сказав Булер.

— Так, — погодився отець Бравн, — і вам довгенько довелося простирчати на вулиці.

— Я пішов до себе, — сказав торговець сигарами. — Написав декілька листів, а потім знову вийшов, щоб їх відіслати.

— Свідчення вам доведеться дати дещо пізніше, — сказав Беґшоу. — Доброї ночі або, точніше, доброго ранку.

Процес Озрика Орма, якому висунули звинувачення у вбивстві Гемфрі Ґвина, викликав газетний галас, який не вщухав упродовж багатьох тижнів. Усе впиралося в загадку: що ж відбувалося впродовж двох годин, з тієї хвилини, коли Булер бачив, як Орм входив у ворота, і до того, як отець Бравн застав його в саду, де він, мабуть, і провів ці дві години. Цього часу було достатньо, аби вчинити добрих пів дюжини вбивств, і обвинувачений цілком міг би вчинити їх просто знічев’я, бо не зумів більш-менш второпно пояснити, що ж він усе-таки там робив. Прокурор доводив, що він мав усі можливості вбити суддю, оскільки парадні двері були на клямці, а бічні, що вели у великий сад, і зовсім відчинені. Суд з великою увагою вислухав Бегшоу, він відновив картину сутички в передпокої, після якої залишилися такі явні сліди, до того ж згодом поліція знайшла кулю, що потрапила в дзеркало. І, нарешті, зелена арка, де виявили підсудного, була дуже схожа на таємне укриття. Захист, в особі сера Метью Блейка, талановитого і досвідченого адвоката, вивернув цей аргумент буквально навиворіт: він запитав, для чого злочинцю самому лізти в пастку, звідки, як наперед відомо, немає виходу, хіба не розсудливіше було б просто вислизнути на вулицю. Сер Метью Блейк також дуже майстерно використав таємницю, яка так і не була відкрита, щодо мотивів убивства. Воістину справжній поєдинок щодо цього питання між сером Метью Блейком і сером Артуром Трейверсом, також талановитим юристом, що виступав з боку обвинувачення, закінчився на користь підсудного. Сер Артур міг лише висунути припущення про більшовицьку змову, але воно виявилося доволі хистким. Натомість, коли перейшли до розгляду загадкових дій, які Орм вчинив у ніч вбивства, обвинувач зумів виступити з набагато більшим ефектом.