Дзеркало судді

— А якщо тут є зв’язок із злочином, — продовжував священик вкрадливо, — то цілком можна припустити, що певна особа жодним чином із цим злочином не пов’язана. І ця особа — містер Майкл Флуд, який проник у сад через стіну, а потім намагався вибратися у той же незвичний спосіб. Саме незвичність поведінки переконує мене в його невинності.

— Увійдімо в будинок, — сказав Бегшоу, дещо затинаючись.

Коли вони переступили поріг бічних дверей, пропустивши лакея вперед, Беґшоу відстав на декілька кроків і тихо сказав своєму другу:

— Цей лакей поводиться трохи дивно. Він стверджує, що його прізвище Ґрін, та я сумніваюся в його щирості: поза сумнівом лише одне — він справді служив у Ґвина, й, очевидно, іншої постійної прислуги тут не було. Але, що найбільше мене здивувало, він присягається, нібито його хазяїна взагалі не було в саду — ні живого, ні мертвого. Лакей стверджує, що старий суддя поїхав на званий обід в Юридичну колегію і повинен був повернутися лише через декілька годин, через те, мовляв, він і дозволив собі ненадовго відлучитися з будинку.

— А чи пояснив лакей, — запитав Андергіл, — що спонукало його відлучитися таким дивним чином?

— Ні, в усякому разі, зрозумілого пояснення з нього так і не вдалося витягнути, — відповів детектив. — Направду, я не розумію його. Він чогось смертельно боїться.

За бічними дверима починався довгий, що тягнувся через усю будівлю, передпокій, до якого з боку фасаду вели парадні двері, а над ними було старомодне напівкругле віконце, що одним своїм виглядом наганяло тугу.

Сіруваті відблиски світанку вже мерехтіли серед темряви, а передпокій слабо освітлювала одна-єдина лампа під абажуром, також дуже старомодним, яка стояла на полиці в дальньому кутку. При її тьмяному світлі Беґшоу побачив той повний погром, про який говорив отець Бравн. Висока пальма з довгим віялоподібним листям була перевернена, від горщика з темно-червоної глини залишилися лишень черепки. Ці черепки всіяли килим упереміш із ледь виблискуючими скалками розбитого дзеркала, а порожня рама так і залишилася висіти на стіні. Перпендикулярно до цієї стіни, від бічних дверцят, через які вони увійшли, вглиб будинку тягнувся широкий коридор. У дальньому його кінці стояв телефон, завдяки якому лакей і викликав сюди священику; ще далі, через прочинені двері, виднілися тісно зімкнуті ряди товстелезних книг у шкіряних палітурках, було зрозуміло, що ці двері ведуть до кабінету судді.

Беґшоу стояв і розглядав під ногами глиняні черепки вперемішку зі скалками дзеркального скла.

— Ви, безумовно, маєте рацію, — сказав він священикові. — Тут була справжня сутичка. Очевидно — сутичка між Гвином і його вбивцею.

— Мені здається, — скромно зауважив священик, — що насправді тут сталося дещо інше.

— Саме так, тут дещо трапилося, і зрозуміло, що саме, — підтвердив детектив. — Убивця ввійшов через парадні двері і застав Ґвина в будинку. Ймовірно, сам Ґвин його і впустив, зав’язалася смертельна боротьба, й, мабуть, було зроблено випадковий постріл, який ущент розніс дзеркало, хоча його могли розбити й ударом ноги або ще якось. Ґвину вдалося вирватися, він кинувся в сад, де переслідувач наздогнав його біля ставка і застрелив. Я вважаю, що картина злочину вже відновлена, але, зрозуміло, мені необхідно ретельно оглянути решту кімнат.