Глибокий мінус
- Автор: Михайлов Владимир Дмитриевич
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Данилейко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Глибокий мінус». Краткое содержание книги:
Автор оповідання розповідає про тісний взаємозв'язок усіх поколінь, високе покликання людини, озброєної знаннями, чистої морально.
Книга містить також науково-фантастичні оповідання «Чорні Журавлі Всесвіту» та «Люди і кораблі» — про відважних зореплавців, освоювачів Всесвіту.
Це неможливо було пояснити, і Найстаріший квапливо повернув регулятор, зменшуючи напругу й приводячи її до нормальної. Ігор же перевів погляд на екран, що вказував відстань до Журавлів, і зненацька нечленороздільним вигуком примусив і Кленова відірватися від розграфлених шкал. Він теж поглянув на екран і вмить зрозумів, що сталося: швидкість зближення Журавлів з кораблем помітно зменшувалася.
Він машинально глянув на показник руху; не могло ж так статися, що його корабель самочинно збільшив швидкість і почав віддалятися від Журавлів. Ні, звичайно, цього не сталося, і показники руху підтвердили це.
Але тоді — і це одночасно зрозуміли і старий і юнак, який теж глянув на показник швидкості, — тоді лишалося єдине: припустити, що хід уповільнили Журавлі. Уповільнили швидше і набагато відчутніше, аніж можна було чекати. Пастка не могла загальмувати їх в такій мірі, інших же пояснень і зовсім не могло бути.
Вони подивилися один на одного, і Найстаріший здивовано підняв брови, немовби не тільки дивувався, але й просив поради, просив пояснити йому, що змусило події вийти за грань розумного, а закони фізики перестати бути законами фізики в цій ділянці простору. Ігор дуже пошкодував, що ніяк не міг відповісти йому на це питання: небесне тіло, хоч би з чого воно там складалося, не могло довільно змінювати напрямок руху, та ще і його швидкість. А тут…
Справді, немовби зміни швидкості було не досить, журавлиний конус вирішив змінити ще й напрямок. На екрані було ясно видно, як секунда за секундою конус відхилявся від прямої. Ні, безперечно, це були неполадки в дельтавізорі — Журавлі якимсь чином, незважаючи на захист, вплинули на нього, і прилади почали давати дані, що не відповідали дійсності. Отже, на них не можна було покладатися, а на що ж можна? На захисні поля?
Кленов встиг подумати, що, якби він був сам, не вагаючись, повів би корабель на зближення, повернув би, ризикуючи переступити грань заборонених прискорень — і хай усе летить до дідька! Але з ним був цей біолог, цей хлопчина, якого рекомендував йому інститут, — там вважали, що це майбутнє світило, — і важити життям юнака він не міг, навіть зараз, коли гинула справа всього його життя. Тим паче, що хлопчина був хороший, завжди ладен допомогти, і навіть у божевільні секунди було приємно глянути в чиїсь очі. Та коли в тебе одна мета, то й розчарування буде вдесятеро більше…
Так він думав, а рука його інстинктивно випросталась і лягла на пульт, точно на клавішу гальмування, щоб відірватися, залишити позаду небезпеку, яку несли з собою Журавлі. А проте він ще раз глянув на екран. Усе було правильно, саме час гальмувати: комбайн дурив уже понад усякі норми. Журавлиний ключ, за його даними, вигнувшись, відхилився від прямої і тепер знову виходив на попередній курс, але вже на іншій, дальній відстані. Найстаріший розтягнув уста в несвідомій усмішці, й рука його здригнулася, перш ніж натиснути клавішу.
І в цей час тверді юнакові пальці перехопили його кисть і не дозволили зробити рух. Кленов гнівно глянув на супутника. Стоячи з ним поруч, біолог, перегнувшись, тримав другу руку на лімбі регулювання контрольної групи, яка стежила за справністю самих приладів; тримав — і дивна усмішка грала на його губах.
— Вмикаю гальмування! — прохрипів Кленов. — Я не можу ризикувати… через вас.
Юнак на мить подивився йому в вічі.
— Ні! — кинув він коротко. — Йдіть на зближення…
— Прилади…
— Вони в порядку. Ви ж наказали мені стежити за контролем, я вам доповідаю. Вам незрозуміло? Та швидше ж!..
Тоді Кленов переніс руку правіше, почав злегка торкатися сухими пальцями клавіші керування двигуном і рулями. Прилади чесно показали, що реактор, відключившись від живлення пастки, знову віддавав енергію кораблеві. Пастка зникла, зате конус знову заковзав до вісі екрана, і відстань стала помітно зменшуватися.
— Спізнимося… — одним подихом сказав біолог.
— Ні, — посміхнувся Найстаріший.
Він посміхнувся, хоч вуста його ще ледь тремтіли, — усміхнувся через те, що мав на це право: у водінні корабля він міг показати клас не тільки якомусь там біологу.
… Вони не спізнилися. Вони прийшли в точку зустрічі саме вчасно, щоб побачити, як пролітають Журавлі.
Дивні полотнища, які видно було у промені дельта-комбайна, що бив на тисячі кілометрів, в мертвому мовчанні міжзоряного простору пропливали повз корабель. Вони йшли бездоганним конусом, набагато точніше, ніж літали земні журавлі. І дивним, і примарним здавався їхній політ людям, які закам’яніли біля відеоекранів. Проліт кожного Журавля тривав мить — корабель ішов паралельним курсом, лише трохи відстаючи від ключа, — і за цю мить прилади корабля вловлювали наростання дельта-поля при наближенні кожного полотнища, потім його миттєве зменшення і знову наростання до максимальної величини, набагато більшої за першу, стрімке падіння до нуля — і все починалося спочатку.