Рай. Центр
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0369-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Рай. Центр». Краткое содержание книги:
Життя радувало. Розрізнені плани, як шматки смальти, складалися в один великий оптимістичний вітраж. Вона у Києві. В академії. Навчання дається, дах над головою є, а тепер буде й робота, щоби самій за нього платити.
З радості тричі натиснула на кнопку дзвоника.
— Все зрозуміло! Ти тупа. — 3 порога на Любу прискіпливо дивилася огрядна жінка років п'ятдесяти з маленькими хижими оченятками.
— Ой! — розсміялася Люба. Плечима знизала. — Я згадала… Треба було два рази. Доброго дня, — додала.
— Паспорт принесеш, ідентифікаційний код, довідку від лікаря-інфекціоніста. — Жінка вже йшла вглиб великої оселі, тикала пальцем праворуч і ліворуч. — Тут підлогу натирати. Там під диваном іноді лишаються іграшки Кінґа. Це сусідський той-тер'єр, який іноді приводить до нас свою хазяйку. Іграшки треба мити у мильному розчині і насухо протирати бавовняною серветкою. У вітальні починаєш із підлоги, а вже потім переходиш до посуду…
— Мене звати Люба, — не втрималася.
Жінка зупинилася. Зміряла дівчину зневажливим поглядом.
— Я не питала.
— Вам же треба якось до мене звертатися… — знітилася.
Жінка всміхнулася без добра. Смикнула за руді коси.
— Руда. Я зватиму тебе Руда. Прибери волосся.
Люба скрутила волосся на потилиці.
— А мені як вас звати?
— Хазяйка!
Ну, стерво! Звісно, гидке пузате стерво, а п'ятдесят баксів за один прихід справно платить. Тричі на тиждень з четвертої до дев'ятої вечора Люба з таким завзяттям вичищала хороми у «Царському селі», що й хазяйка здивувалася.
— Що ти все либишся, як дурна?
Люба знизала плечима і вирішила обійтися без одкровень.
— Можу не посміхатися.
— Не посміхайся, — наказала хазяйка.
Увечері, витративши половину заробітку на харчі для всієї компанії, Люба сиділа на килимку двадцятисемиметрового космосу на Костянтинівській і зі сміхом розповідала про жирне життя «Царського села». Ні, вона ще ніколи не бачила такої нудоти. По всіх стінах — тільки хазяйчині портрети тридцятирічної давнини. «Я зовсім не змінилася! Ні! Це не пластика, це гени…» Манікюр чи візит до косметолога — подія дня: хазяйка збирається довго, мов на церемонію коронації. Окрема справа — спілкування зі стилістом, який, за офіційною версією, добирає хазяйці одяг, взуття й аксесуари. Такий собі Только з творчим псевдо Токо Моно. Хлопцю років тридцять, у сини їй годиться, а вона зачиняється з ним у спальні й, мабуть, ґвалтує без сорому. А він, дурний, терпить, бо після спальні — кава і гроші. Нібито за добір того таки одягу. А око сіпається. Ідіотські телефонні розмови: «П'ятсот тисяч баксів на шопінґ — цілком пристойний подарунок…», «І це вернісаж? Від картин тхне не мистецтвом, а трудовими долонями!», «Завтра запросіть журналістів — я скажу щось про соціалку»… «Ні, це паті пройде без мене! Чому, чому?! Там буде хвойда Віта Челядинська. І взагалі, я чекаю на дитину!»
— Вона вагітна? — спитав Гоцик.
— Яке?! Їй років сто! — розсміялася Люба. — А у її чоловіка погані очі. Риб'ячі. Він спеціально кладе гроші у непримітних кутках… Перевіряє, чи візьму.
— Про стиліста знає? — зацікавився Макар вдачею жирних.
Люба знизала плечима.
— Хочете прикол? Хазяйка вважає, що «Чорний квадрат» написав Малєр, а Малевич — то такий маловідомий композитор. Принаймні коли вона обвішувалася діамантами, щоби сяяти у філармонії, то збиралася на Малевича.
— Забашляє, їй і Малевич зіграє. Устане з труни і зіграє, — докинув песиміст Макар.
— Вони жалюгідні й нікчемні, — підвела риску Люба. — Я ніколи не буду так жити. Ніколи! Це смішно.
За два місяці стало не до сміху. Люба повернулася з «Царського села» роздратованою і приголомшеною. Показала Макару і Гоцику поколоті пальці: хазяйка спеціально розкидала під меблями голки. Якщо голка лишиться, значить, Люба у цьому місці підлогу не мила.
— Я її на шматки порву! — визвірився Гоцик, а Макар уже підхопився громити жирних.
— Ні, братчики… Не треба, — безпорадно.
Так Макар із Гоциком дізналися, що у веселої азартної Люби теж бувають похмурі дні.
— Плюнь на них, — порадив Гоцик.
Вона раптом усміхнулася.
— Гей, голото! Не вистачало, щоб ми через жирних депресували. Будьте ви людьми, зваріть Любі кави, бо у Люби пальчики болять! Коли ми станемо багатими, жирних не буде. Тільки розумні. Повірте мені.
— Маєш аргументи? — спитав Макар.
— Звичайно, — на повному серйозі. — Ідеологію споживання винищать закони фізики. Жирні просто луснуть. Залишаться тільки розумні.
Розбурхалися. Півночі просиділи в тісній кухоньці. Шкода, що осінь з веранди вигнала. На веранді до ранку мріяли б. Обпікали губи гарячою кавою, серця — гарячими думками. Під ранок позасинали на килимку.