Оповіданняі - Збірка
- Автор: Хосі Сін’їті
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Переводчик: Ігор Дубінський
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Оповіданняі - Збірка». Краткое содержание книги:
В 1963 році в Японії виник Клуб японських письменників-фантастів, і Хосі став його першим президентом (1976—1977). В 1968 році він отримав премію Клубу японських письменників детективного жанру за твір «Скажений банк», а у 1998 — спеціальний приз в рамках конкурсу «Гран-прі японської наукової фантастики». Хосі написав понад тисячу творів, які увійшли в 20 томів, і став одним з найвідоміших письменників-фантастів Японії. Його оповідання друкувалися у «Всесвіті» в 1982, 1987, 1988, 1989, 1992, 2007 р.
Помер 30 грудня 1997 року
І що воно за час!
— Передаємо останні новини. Міжнародні події. Напруженого становища на жодному з кордонів між країнами не спостерігається. Внутрішні події. На вчорашній день кількість правопорушень у нашій країні дорівнювала нулю… — лунав голос.
На екрані великого телевізора на стіні — чудовий краєвид із горами та морем.
Чоловік, що лежав перед екраном, пробурмотів:
— Не те, зовсім не те!
В кімнаті приємна прохолода. Повіває чисте, свіже, запашне повітря. В сусідній кімнаті прибирає робот.
Програма змінилася. Екраном попливли фантастичні кольорові візерунки, полилася приємна музика. Чоловік подивися трохи, тоді клацнув перемикачем і став натискати кнопки з цифрами — екран міг працювати і як відеотелефон. Сигнал виклику урвався, на екрані постав приятель. Чоловік запитав:
— Ну як, усе по-старому?
— Звичайно, по-старому, хіба не бачиш?
І приятель розмовляв лежачи. Він палив цигарку, а робот тим часом робив йому масаж.
— А ти ніби ще пострункішав!
— Ще б пак! Та й ти не погладшав!
Друзі втішено засміялися.
— Ніде нічого не трапляється. Воно, взагалі, непогано…
— Твоя правда, просто чудово!
Сьогодні — не новорічне свято. Ба навіть не вихідний! Найзвичайнісінький собі день. Чоловік не витримав:
— Спокій та спокій, а час спливає. Аби якась подія, хоч маленька, хоч одна!
— Може, ще й значна?
— Ще краще!
— Знаєш, як це зветься? Небезпечні думки! Втім, не в тебе одного вони виникають. Але ніхто не пробує сам кудись піти й щось утнути. Тож такі думки можна навіть не вважати небезпечними. Це ти просто відчуваєш, що запізно народився. Невже сам не розумієш?
— Та розумію я все! Вже й побалакати не можна!
— А все ж наш час… Колись таке нікому й не снилося!
— Ет, якщо заведеш про давнину, то кінця тим розмовам не буде. Марне базікання! Ну, бувай здоровий!
— Цього міг би й не казати, все одно ніхто не хворіє. Хоч-не-хоч, будеш здоровим і житимеш довго.
— Та це тільки приповідка. Бувай!..
Чоловік вимкнув телефон, і постать його приятеля на екрані зникла. До кімнати ввійшов робот і запитав:
— Ви нудьгуєте, пане? Може, заграти на піаніно? Чи почитати книжку?
— Та ні, дай спокій!
— Може, волієте якусь гру? Або поїздку електромобілем по околицях?
То був бездоганний універсальний робот. Грав в усі ігри й програвав, коли слід.
Водив машину так, що аварій можна було не боятися. Вірні роботи ніколи не завдавали шкоди людині. Й уночі робот не спав, охороняв дім від злодіїв. А втім, які там злодії!
У двері подзвонили, й робот пішов відчиняти. А чоловік собі лежав. Прийшов робот-розсильний.
— Ось вам продукти на тиждень!
— Дякую!
Грошей платити не треба. Робот узяв продукти, відокремив частку, щоб приготувати їжу, а решту сховав у холодильник і замкнув на ключ. Чоловік аж скрикнув, побачивши таке:
— Що ж ти робиш!..
Такий уже настав час… Кожен у світі мав затишне житло, універсального робота.
Фізичної праці ніхто не знав.
Так що гріх нарікати. От тільки з їжею гірше. Комп’ютер несхибно розподіляє на всіх порівну. Але одержаного ледь вистачає, аби не вмерти з голоду…
Робот відказав:
— Я особисто не розумію, що таке порожній шлунок. Тому співчуття від мене не ждіть!
«Паскудство! Хоч би поцупити щось їстівне!» — Та далі думок справа не йшла, бо бракувало сили. Хтозна, чи пройшов би самотужки хоч півсотні метрів. Краще вже лежати…
Тому й не було злочинців. А зухвальця, що розв’язав би війну, — й поготів.
© 1987 Ігор Дубінський (переклад українською мовою)
Людина в білому
Коли вранці я заходжу в кабінет начальника відділка, то насамперед дивлюсь у велике дзеркало на стіні — така вже в мене звичка. В дзеркалі відбивається постать чоловіка років тридцяти — моя.
Біла форма. Мені подобається вона. Чи ж не символ це ідеальної чистоти?! Я пишаюся правом носити цю форму.
Ззаду, до самої шиї, форму застебнуто на всі ґудзики. Підперезано синім паском. З лівого боку на паску висить сріблястий нагай сантиметрів сімдесяти. Гнучкий, з особливого сплаву.
На лівому рукаві — пов’язка, на ногах — сірі чобітки. Все пасує якнайкраще, все свідчить про важливість роботи.
Розумні люди там, нагорі, вигадали таку форму! Я і роботу цю обрав через неї. Проте шлях до неї не був гладенький. Цьому місцю передувало довге й суворе навчання в спецшколі. Де тренували і м’язи, і нерви.