Капелюх Чарівника

— Не відважишся, — засумнівався Нюхмумрик.

— Ще й як відважуся! — запалився Мумі-троль, відчувши себе сміливим як ніколи. — Де він лежить?

— На протилежному боці. Під ногами відразу відчуєш мілину. Та обережно! Не запихай лапки досередини. Тримай капелюха за денце.

Мумі-троль увійшов у теплу воду і поплив, загрібаючи по-собачому. Течія була швидкою, що його трохи стривожило. За хвилю помітив відмілину, а на ній — щось чорне. Він завернув хвостом, наче стерном, й одразу відчув під ногами пісок.

— Усе гаразд? — тихо гукнув з берега Нюхмумрик.

— Так! — відізвався Мумі-троль, виходячи на піщаний берег.

Він бачив, як з капелюха у річку витікає темний струмінь. То була зачарована червона вода.

Мумі-троль занурив у неї лапку й обережно лизнув.

— Трам-тарарам! — вражено пробурмотів він. — Це ж морс! Овва, відтепер матимемо морсу досхочу, досить лише налити до капелюха води!

— Знайшов? — нетерпеливився Нюхмумрик.

— Так! Повертаюся! — гукнув Мумі-троль у відповідь і, зав’язавши хвоста вузликом навколо капелюха, ступив у воду.

Плисти проти течії з важким капелюхом на буксирі було дуже виснажливо; Мумі-троль дістався берега геть знесилений.

— Ось він! — гордо мовив, ледь переводячи дух.

— Чудово! — зрадів Нюхмумрик. — Куди ж його подіти?

— Удома тримати не можна, — міркував Мумі-троль. — У садку — теж, бо хтось неодмінно знайде.

— А у печері? — запитав Нюхмумрик.

— Доведеться посвячувати у таємницю Чмиха. Це ж його печера.

— Що ж, доведеться, мабуть, — неохоче визнав Нюхмумрик. — Але він занадто малий, щоб довірити йому таку велику таємницю.

— Твоя правда, — згодився Мумі-троль. — Знаєш, у мене вперше з’явилася таємниця, про яку я не можу розповісти Татові і Мамі.

Нюхмумрик обійняв капелюха лапками і рушив уздовж річки додому. Уже на містку він зненацька зупинився.

— Що трапилося? — стривожився Мумі-троль.

— Канарки! — скрикнув Нюхмумрик. — На поруччі моста сидять три золотисті канарки. Дивно, що вони тут роблять уночі?..

— Ніякий я не канарок! — писнула найближча до них пташка. — Я плотичка!

— Ми всі троє — чудові рибки! — зацвірінькав її товариш.

Нюхмумрик лише головою похитав.

— Бачиш, що наробив капелюх? Оті три маленькі рибки, напевно, запливли у нього і стали канарками.

— Не час тепер зволікати, ходімо просто до печери і заховаємо там капелюха!

У лісі Мумі-троль ні на крок не відставав від Нюхмумрика. По обидва боки стежки щось теркотало і тупотіло, наганяючи страху. Час від часу з-поза стовбурів на них витріщалися блискучі очиці, з моху й крон дерев долинали чиїсь голоси.

— Гарна ніч! — почув Мумі-троль за спиною якийсь голос.

— Чудова! — хоробро відповів він.

Невеличка тінь прослизнула повз нього і зникла в темних хащах.

На узбережжі було ясніше. Море і небо, мерехтливі й ніжно-блакитні, зливалися воєдино. Ген удалині чулися поодинокі пташині поклики. Надходив світанок. Нюхмумрик і Мумі-троль занесли капелюха до печери і поставили у найдальшому кутку догори денцем, щоб ніхто до нього ненароком не впав.