Капелюх Чарівника
- Автор: Янсон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #3
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-07-2
- Переводчик: Наталя Романівна Іваничук
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Капелюх Чарівника». Краткое содержание книги:
— У жодному разі! — ще більше насупився Гемуль. — Метеликів колекціонує мій двоюрідний брат. А я його й на дух не терплю!
— Що скажеш про кінозірок? — запропонувала Хропся.
Гемуль лише зневажливо пирхнув.
— Коштовності? — з надією в голосі продовжувала перелік Хропся. — Їх можна колекціонувати вічно!
— Пхе! — тільки й мовив Гемуль.
— Тоді я й справді не знаю, що придумати… — розвела лапками Хропся.
— Не хвилюйся, — потішив Гемуля Мумі-троль. — Щось тобі підшукаємо. Як не ми, то Мама напевно! До речі, Ондатра не бачив?
— Напевно, ще спить, — з жалем у голосі відповів Гемуль. — Він казав, що не варто прокидатися так рано, і, мабуть, мав рацію.
З тими словами Гемуль побрів далі лісом на самоті зі своїми думками.
Мумі-троль і Хропся піднялися над верхівками дерев і гойдалися на хмаринках у сонячному промінні, розмірковуючи, яку б колекцію запропонувати Гемулеві.
— Слимаки? — мовила Хропся.
— А може, ґудзики до штанів? — докинув і собі Мумі-троль.
Теплінь розморила їх. Думати стало несила. Вони перевернулися на спинки і задивилися в небесну блакить, де виспівували жайворонки. Раптом обоє помітили першого метелика. Кожному відомо: якщо перший побачений навесні метелик жовтий, то літо буде веселе, якщо білий, то сподіватися треба просто спокійного літа (про чорних та брунатних метеликів ліпше й не згадувати — надто сумна тема).
Метелик був золотистий.
— Що це може означати? — чудувався Мумі-троль. — Мені ще ніколи не доводилося бачити золотистих метеликів…
— Золота барва гарніша за жовту. Ось побачиш, усе буде гаразд! — запевнила його Хропся.
Повернувшись додому на обід, Мумі-троль і Хропся застали Гемуля на сходах ганку. Той аж променився від щастя.
— Обрав? А що саме? — запитав Мумі-троль.
— Рослини! — нетямився від утіхи Гемуль. — Займуся ботанікою! Чмих підказав мені таку думку! Зберу найгарніший у світі гербарій! — і Гемуль розгорнув поділ своєї сукні,[1] показуючи друзям свою першу знахідку. Серед грудок землі та торішнього листя лежало тендітне стебельце гусячої цибульки.
— Gagea lutea, — гордо проголосив Гемуль. — Номер перший у колекції. Довершений екземпляр.
Гемуль попростував до їдальні і вигорнув усе з подолу на обідній стіл.
— Переберися, будь ласка, у куток, — попросила Мама. — Тут стоятиме зупа. Усі зійшлися? А Ондатр ще спить?
— Як бурмило в барлогу, — пирхнув Чмих.
— Гарний видався день? — запитала Мама, розливаючи зупу по тарілках.
— Розкішний! — дружно відповіла вся родина.
Наступного ранку Мумі-троль подався до дровітні, аби випустити хмаринки, але вони зникли — всі до одної. Нікому й на думку не спало, що хмарки можуть мати щось спільного з яєчними шкаралупками, які тепер знову спокійнісінько лежали собі на дні чарівного капелюха.
Розділ другий,
Одного тихого теплого дня, коли над Долиною Мумі-тролів сіявся літній дощик, друзі вирішили погратися у хованки вдома. Чмих став у куток, затуливши носа лапками, і голосно полічив до десяти, а тоді подався на пошуки. Спершу він зазирнув до звичних сховків, а потім і до незвичних.
Мумі-троль лежав під столом на ґанку і почувався дуже незатишно. Схованку він собі знайшов погану. Чмих неодмінно зазирне під скатертину — тут він і попадеться. Мумі-троль роззирнувся на всі боки і враз помітив чорного капелюха, якого хтось поставив у кутку на ґанку. Ось чудове місце для схованки! Чмихові ніколи й на думку не спаде підняти капелюха. Мумі-троль швиденько порачкував у куток і натягнув капелюха на голову. Щоправда, той сягав йому лише до живота, але якщо скоцюрбитися і підібгати хвостика, то ніхто його не зауважить.
Мумі-троль хихотів сам до себе, прислухаючись, як Чмих один по одному познаходив усіх решту. Гемуль — хто би сумнівався! — знову, мабуть, заповз під канапу — ніколи не може вигадати ліпшого місця для сховку. А тепер всі гасали по будинку, шукаючи Мумі-троля. Мумі-троль ще довго сидів би під капелюхом, якби не злякався, що друзям набридне його шукати. Він покинув свою схованку і, визирнувши з-поза дверей, гукнув:
— Ку-ку!
Чмих ошелешено витріщився на нього, а тоді мовив щось зовсім дивне:
— Сам «ку-ку!»
— Хто це? — прошепотіла Хропся.
Решта лише похитали головами, не зводячи погляду з Мумі-троля.
1
Гемуль завжди ходив у сукні, яку він успадкував від своєї тітки по матері. Маю таку підозру, що всі гемулі носять сукні. Дивно, але так воно є (прим. авторки).