Капелюх Чарівника
- Автор: Янсон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #3
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-07-2
- Переводчик: Наталя Романівна Іваничук
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Капелюх Чарівника». Краткое содержание книги:
— Не може такого бути! — категорично заперечив Тато. — Навіть якщо й немає нічого нового, ми собі його придумаємо! Досить їсти, дітки! їжу візьмемо з собою.
— А можна доїсти те, що в роті? — запитав Чмих.
— Не корч із себе дурника, — присоромила його Мама. — Хутко позбирайте всі необхідні речі, бо Тато хоче вирушати негайно. Зайвого не беріть! Ондатрові ми напишемо записку, аби він знав, де нас шукати.
— Клянуся своїм хвостом! — враз скрикнув Тато, вхопившись за чоло. — Я цілком забув! Ми ж мали занести йому до печери їжу і меблі!
— До печери?! — верескнули водночас Мумі-троль і Нюхмумрик.
— Так… Гамак йому урвався, — розповідав Тато. — Ондатр сказав, що не має умов для роздумів і відрікається від світу… Ви підкидали йому до ліжка щітки й усілякий непотріб, тож він перебрався до печери…
Мумі-троль і Нюхмумрик пополотніли й з жахом перезирнулися, одразу зрозумівши один одного: капелюх!
— Не біда, — заспокоїла Мама. — Ми влаштуємо виправу до моря, а попри те занесемо Ондатрові обід.
— Берег моря — це так буденно! — зачмихав Чмих. — Невже не можна податися куди-інде?
— Цитьте, діти! — підвищив голос Тато. — Мама хоче скупатися у морі. Збирайтеся!
Мама Мумі-троля кинулася пакувати речі. Поскладала ковдри, каструлі, взяла березової кори на розпал вогню, кавник, їжі без міри, олійку для засмаги, сірники і все, чим та на чому їсться, а ще запакувала парасолю, теплий одяг, ліки від розладу шлунку, збивачку для вершків, подушки, сітку від комарів, убрання для купелі, скатертину і навіть свою торбинку. Інколи завмирала на мить, пригадуючи, чи нічого не забула, і врешті оголосила:
— Можемо вирушати! Відпочинок над морем — чи може бути щось ліпше!
Тато Мумі-троля подбав про люльку й вудку.
— Усі готові нарешті? — запитав він. — Певні, що нічого не забули? То рушаймо!
Уся громадка попростувала до моря. Останнім чеберяв Чмих, тягнучи за собою шість маленьких іграшкових корабликів.
— Як гадаєш, Ондатр уже встиг чогось накоїти? — пошепки запитав Мумі-троль Нюхмумрика.
— Сподіваюся, ні! Але мені так неспокійно на душі!
Тієї миті всі зупинилися так раптово, що Гемуль ледь не напоровся оком на вудку.
— Хто кричав?! — переполошилася Мама.
Увесь ліс дрижав від дикого гику. Хтось або щось гупотіло стежкою їм назустріч, нестямно горлаючи, чи то від страху, а чи від лютощів.
— Ховайтеся! — заволав Тато Мумі-троля. — Страховисько суне!
Та не встиг ніхто ще й кроку ступити, як на стежці з’явився Ондатр — вибалушені очі, хутро дибки. Він шалено вимахував лапами і безтямно лебедів щось зовсім незрозуміле, з чого можна було хіба зробити висновок, що він був дуже злий або дуже наляканий, або ж дуже злий, тому що дуже налякався… Він вихором помчав далі, у Долину Мумі-тролів, лиш за ним захурчало.
— Що це найшло на Ондатра? — чудувалася Мама. — Завжди такий спокійний і статечний!
— Щоб аж так перейнятися обірваним мотузком гамака!.. — похитав головою Тато.
— Гадаю, він роззлостився, бо ми забули принести йому попоїсти, — висловив припущення Чмих. — Тепер самі усе з’їмо…
Отак стурбовано розмірковуючи, подорожні простували до берега моря. Але Мумі-троль з Нюхмумриком вихопилися вперед, щоб зазирнути до печери раніше за всіх.
— Ліпше не ризикувати й не заходити досередини, — порадив Нюхмумрик. — Може, ВОНО ще там є. Зазирнемо крізь дірку у стелі.
Друзі мовчки видряпалися на скелю і поплазували, звиваючись по-індіанському, до отвору. Посеред печери стояв порожній Чарівний капелюх, плед валявся в одному кутку, книжка — в іншому. І ні живої душі… Однак піщана долівка була густо змережана дивними слідами, ніби хтось по ній стрибав чи танцював.
— Це сліди не Ондатрових лап! — мовив Мумі-троль.
— Я взагалі маю сумнів, що це — сліди лап, — озвався Нюхмумрик. — Надто дивні вони на вигляд…
Друзі злізли зі скелі, сторожко озираючись навсібіч, але нічого надзвичайного не спостерегли.
Так вони і не довідалися, що так жахливо налякало Ондатра, бо той категорично відмовився розповісти про це.[3]
Тим часом решта товариства дісталася берега моря — усі стояли гуртом біля самого прибою, жваво розмовляючи та жестикулюючи.
— Вони знайшли човна! — вигукнув Нюхмумрик.
— Біжімо до них!
І дійсно! То була справжня велика біло-зелена лодія, обшита лиштвами, з вітрилами, веслами та рибацьким спорядженням на борту.
— Кому вона належить? — поцікавився засапаний від бігу Мумі-троль.
— Нікому! — з тріумфом у голосі відповів Мумі-тато. — Лодію прибило хвилями до нашого берега. Це дарунок моря!
3
Якщо тобі цікаво дізнатися, на що обернулися штучні вставні щелепи Ондатра, запитай у своєї мами. Вона напевно знає (прим. авторки).