Українець і Москвин: дві протилежності

Гостру відрубність, цілковиту протилежність між москвином і українцем яскраво маніфестує той дуже промовистий факт, що в сумежній — між Московщиною і Україною — смузі цілком НЕМА переходових, мішаних говірок, діялектів. Таке явище є виняткове в етнографії, бо звичайно всюди в сумежних — між двома народами — смугах є переходові говірки. Напр., ми, українці, маємо переходові (мішані) говірки на пограниччі польському, біларуському, словацькому, але на московському — як ножем відтята відрубність; ані натяку на будь–яке змішання. Навіть і пізніше, аж до наших часів, існувала ця відрубність. На московсько–українському пограниччі українські села і московські «дєрєвні» — це були два цілком протилежні світи, між якими не вгавала ані на один день взаємна ворожнеча і ненависть.

Літописець X ст. вичислює такі московські племена: Чудь, Лівь, Водь, Ям, Чухна, Весь, П’єр, Мєря, Мурома, Мордва, Мокша, Мєщєра, Чєрєміси, Югра, Пєчора, Корель, Зиряни, Самоядь (проречисте ім’я. — П. Ш.), Єрза та інші.

«Слов’янізація (лише мовна) прамосквинів почалася щойно в IX ст. У москвинів нема найменших слідів динарської раси (в українців багато динарських первнів), а маленькі сліди нордійської є лише в західній частині Московщини у нащадків новгородських словін, предки яких прийшли колись з України» (за В. Щербаківським. «Формація української нації»).

Як знаємо, колискою європейських народів було сточище (басейн) Середземного і Чорного морів та Індія. Колискою азійських народів — Південно–Східна Азія (теперішній Китай). Отже, і мови європейські мають спільне походження; вони розвинулися з прамови, що її науковці називають індоєвропейською. До родини індоєвропейських мов належить і українська.