Криміналістика
- Автор: Кофанов А. В., Кобилянський О. Л.
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Криміналістика». Краткое содержание книги:
Навчальний посібник розрахований на студентів, слухачів, курсантів, магістрів, ад’юнктів, професорсько-викладацький склад вищих юридичних закладів системи Міністерства освіти і науки України та Міністерства внутрішніх справ України, співробітників правоохоронних органів, суду, адвокатури.
Джерело як сукупність конкретних предметів є обмеженою масою однорідних або однотипних предметів, наприклад, ящик цвяхів.
Джерело як визначена маса речовини — це сипкі, рідкі та газоподібні речовини, які при діленні на частини утворюють конкретні порції, котрі відображають властивості цілого.
Встановлення загального джерела походження відносно предметів із сталою зовнішньою формою — це ідентифікація, а щодо сипких, рідких та газоподібних речовин — групофікація.
16. Методика групофікації та ідентифікації
Ідентифікація та групофікація — це дослідницькі процеси, структура яких поєднує одні й ті самі етапи:
1) огляд об’єктів;
2) роздільне дослідження;
3) експериментальне дослідження;
4) порівняльне дослідження;
5) оцінювання результатів порівняння та обґрунтування висновків.
Огляд об’єктів — це дослідження з метою встановлення відповідності їх ознак та властивостей опису у постанові про призначення експертизи або протоколі огляду місця події.
Роздільне дослідження спрямоване на окреме дослідження ототожнюваного (того, що ідентифікується) і ототожнюючого (того, що ідентифікує) об’єктів, їх фіксацію, виявлення, встановлення сукупності ознак та властивостей спочатку ототожнюваного об’єкта, що дозволяє його індивідуалізувати за характером його відображення в ототожнюючих об’єктах. Під час такого дослідження встановлюється механізм взаємодії і утворення ознак на як ототожнюваному, так і на ототожнюючому об’єктах.
Виявлені ознаки та властивості оцінюються, визначаються їх стійкість, незалежність, ідентифікаційна значущість. Повнота виявлених ознак забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об’єкта.
Експериментальне дослідження направлене на отримання властивостей і ознак ототожнюваного (відображуваного) об’єкта у формах, які задовольняють процес порівняльного дослідження.
Суть експериментального дослідження полягає не тільки в отриманні порівняльних зразків, але й у виявленні та фіксації внутрішніх властивостей ідентифікованого об’єкта та їх відображень у ідентифікуючому.
Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня подібності ознак ототожнюваного об’єкта, зафіксованих в ідентифікуючих об’єктах. Порівняння відбувається трьома способами: співставлення, суміщення та накладення.
Зіставлення — це розміщення поряд порівнюваних об’єктів так, щоб можна було одночасно спостерігати їх ознаки. Воно відбувається шляхом безпосереднього зіставлення ознак ототожнюваного об’єкта з ознаками ототожнюючих об’єктів або шляхом проектування порівнювальних ознак на один екран або розміщення їх в одному полі мікроскопу.
Суміщення — це розташування в одному полі порівнюваних об’єктів так, щоб ознаки одного складали продовження ознак іншого. Цей прийом найчастіше застосовується для порівняння слідів ковзання, що являє собою чергування борозенок та валиків.
Накладення — це встановлення контакту між порівнюваними об’єктами так, щоб їх можна було спостерігати у наскрізному світлі.
До порівнюваного матеріалу пред’являються такі вимоги.
1. Зразки повинні бути отримані на однаковому або схожому з матеріалом ототожнюваного об’єкта копіювальному матеріалі.
2. Порівнювані об’єкти повинні бути зафіксовані в одному масштабі, ракурсі при однаковому освітленні.
3. Вираження порівнюваних ознак повинне мати однаковий рівень деталізації (мікроскопічний, макроскопічний тощо).
4. Збіжні ознаки повинні виявляти однакові результати при різних прийомах та засобах порівняння.
Оцінка результатів порівняння та формування висновків — це логічна діяльність, яка полягає у співвіднесенні результатів дослідження з походженням порівнюваних об’єктів, механізмом утворення відображень. Порівнюється якість та кількість збіжних та відмітних ознак, пояснюється їх походження. Після цього сформована сукупність оцінюється як неповторна, з’ясовується та пояснюється вплив на її індивідуальність об’єктів, що розрізняються, і робиться висновок, що сукупність індивідуальна.
При оцінюванні подібності або відмінності ознак формується внутрішнє переконання про неповторність збіжного комплексу ознак, а на його основі — висновок про тотожність або відмінність, вид, рід, клас об’єкта в процесі криміналістичної ідентифікації. У разі групофікації робиться висновок про схожість, однорідність або загальне джерело походження.
17. Поняття та класифікація криміналістичних версій
Розкриття злочину — процес встановлення об’єктивної істини у справі, який здійснюють на основі загальних положень теорії пізнання. У пізнанні обставин злочину важливе місце посідає метод аналогії. Під час досудового розслідування та судового слідства звернення до аналогії є стимулом до роздумів і логічною основою побудови версій. Порівнюючи розслідуваний злочин за подібними ознаками (способом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з аналогічними раніше розкритими злочинами, слідчий може встановити нові суттєві обставини у кримінальній справі.
У процесі розкриття злочинів слідчий звертається до фактів і подій минулого, тому особливе значення має формально-логічна категорія гіпотези. У діяльності правоохоронних органів з розкриття злочинів гіпотеза дістала назву криміналістична версія — як обґрунтоване припущення, яке пояснює характер злочину в цілому або його окремих обставин.
Необхідно зважати на те, що гіпотетичний метод пізнання характерний не тільки для досудового та судового слідства. Його широко застосовують в оперативно-розшуковій діяльності та експертній практиці.
Версії, що виникають у процесі дізнання та досудового слідства, називаються слідчими, а ті, що формуються на стадії судового розгляду, — судовими. Версії, які висуваються під час оперативно-розшукової діяльності, називаються оперативно-розшуковими. В експертній практиці використовують так звані експертні версії.
Як загальну форму розвитку людського знання гіпотезу (версію) широко застосовують у плануванні розслідування, пізнанні обставин кожного вчиненого злочину. У цьому пізнавальному процесі версії відіграють роль вірогідних інформаційно-логічних моделей розслідуваних діянь і поділяються на два види:
— загальні — припущення, які охоплюють розслідуваний злочин у цілому;
— окремі, які пояснюють певні обставини злочину.
У літературі зустрічаються також поняття робочої (припущення щодо дрібних і другорядних обставин злочину) та розшукової (припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця чи предметів, речей) версій, які належать до різновидів окремої версії.
Слідчі, судові, експертні та оперативно-розшукові версії мають єдину логічну природу. Деякі їх особливості та відмінності визначаються характером судової, слідчої, експертної і оперативно-розшукової діяльності та функціональними відмінностями її суб’єктів — слідчого, судді, експерта, оперуповноваженого.
Крім зазначених у криміналістиці виділяють ще типові версії, характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкриття злочинів. Наприклад, під час розслідування справи за фактом пожежі, коли її причину не встановлено, типовими слідчими версіями можуть бути такі: