Криміналістика
- Автор: Кофанов А. В., Кобилянський О. Л.
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Криміналістика». Краткое содержание книги:
Навчальний посібник розрахований на студентів, слухачів, курсантів, магістрів, ад’юнктів, професорсько-викладацький склад вищих юридичних закладів системи Міністерства освіти і науки України та Міністерства внутрішніх справ України, співробітників правоохоронних органів, суду, адвокатури.
Властивості — це внутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожненню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим вимогам, вони входять до сукупності поряд з ідентифікуючими ознаками, які визнаються неповторними і робиться висновок про існування єдиного цілого, частини якого в даний час роз’єднані.
14. Види криміналістичної ідентифікації
Для класифікації видів ідентифікації в спеціальній літературі використовують різні підстави.
За об’єктом дослідження виділяють ідентифікацію людини, предметів, речей, речовин, тварин, процесів, станів, явищ.
За сферою криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на дактилоскопічну, судово-балістичну, трасологічну, почеркознавчу, техніко-криміналістичну, за ознаками зовнішності тощо.
За процесуальною формою ідентифікація поділяється на процесуальну та непроцесуальну. Процесуальна здійснюється під час слідчих і судових дій, а непроцесуальна — під час оперативно-розшукової діяльності.
За рівнем індивідуалізації ідентифікацію поділяють на родову (групову) та індивідуальну, тобто криміналістичну.
За природою ідентифікуючих об’єктів — на сигнальну та знакову.
За способом відображення ідентифікуючої інформації — на ідентифікацію цілих структур, розділення цілого та ідентифікацію джерела походження.
Зустрічаються змішані класифікації:
— за матеріально фіксованим відображенням;
— за ознаками загального походження;
— за уявним образом;
— за описом ознак.
Суть будь-якого виду ідентифікаційного процесу полягає у порівнянні ідентифікаційних ознак та властивостей ідентифікованого об’єкта з їх відображеннями в ідентифікуючому об’єкті. Порівнянню можуть піддаватися: безпосередньо ідентифікований предмет з відображеннями його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, знаряддя злому з об’ємним вдавленим слідом; безпосередньо ідентифікований об’єкт з його уявним образом — слідом пам’яті людини, допускається під час впізнання людей та речей; порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об’єкта.
Ідентифікація за уявним образом передбачає врахування закономірностей і умов сприйняття об’єкта, властивостей пам’яті особи, яка впізнає, створення найсприятливіших умов пред’явлення об’єкта для впізнання, особливостей відтворення уявного образу та інших психологічних закономірностей.
В усіх випадках ідентифікації фігурують тільки матеріальні або ідеальні відображення. Ідентифікація за матеріальним слідом — відображенням, як правило, виконується спеціалістом з використанням різних технічних засобів та методів у формі судової експертизи, яку призначає слідчий.
Ідентифікація за ідеальним відображенням — слідом пам’яті, здійснюється суб’єктом, який сприймав ідентифікуючий об’єкт, при цьому ідентифікація здійснюється під час слідчої дії — пред’явлення для впізнання. Виконуючи різні види ідентифікаційного процесу встановлюють тотожність об’єкта або його класифікаційну приналежність.
Ідентифікація цілого за частинами передбачає не тільки вивчення слідів поділу цілого (слідів розриву, розпилювання, розрізу), а й аналіз структури та складу речовини (матеріалу) досліджуваних частин цілого.
Ідентифікацію за суб’єктом ототожнення поділяють на слідчу та експертну. Якщо для розв’язання ідентифікаційного завдання немає потреби застосовувати спеціальні знання, слідчий здійснює ідентифікацію самостійно за допомогою надання для впізнання особи чи предмета або безпосередньо аналізуючи та порівнюючи об’єкти під час слідчого огляду, обшуку, виїмки, а також допиту та очної ставки, коли слідчий впевнюється в особі допитуваного за паспортом чи іншим документом або порівнює об’єкт за описом допитуваного. До цього виду ідентифікації належить також ототожнення об’єктів оперативними працівниками у процесі оперативно-розшукової діяльності, а також судом у процесі судового розгляду. Експертну криміналістичну ідентифікацію здійснюють за постановою слідчого чи ухвалою суду відповідні спеціалісти — криміналісти.
15. Встановлення групової приналежності — окремий метод науки криміналістики
Встановлення групової приналежності — це окрема криміналістична теорія, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дозволяє встановлювати схожість об’єктів і на цій основі відносити їх до класу, виду, роду чи групи.
Основою процедури встановлення групової приналежності є той чи інший метод порівняння ознак та властивостей об’єкта з матеріальними відображеннями їх на іншому об’єкті-носії відображень, при цьому процес дослідження закінчується встановленням не тотожності, а групової приналежності (групофікацією).
Групофікація — це окрема криміналістична теорія, практична реалізація якої зводиться до встановлення загального (схожого) в двох порівнюваних об’єктах. Останні можуть бути: а) індивідуально визначені предмети, які мають сталу зовнішню форму, котра дозволяє ототожнювати ціле; б) предмети — речовини (сипкі, рідкі, газоподібні), наділені лише властивостями — внутрішніми якостями, достатніми для віднесення речовин до однієї групи, виду, роду, класу. В процесі групофікації як перші, так і другі є носіями ознак та властивостей цілого і називаються відображаючими об’єктами.
Відображуваний об’єкт (загальне джерело походження) у процесі групофікації — це те, що було розділено, розчленовано (зруйновано) на частини внаслідок події злочину і в даний час не існує, а лише уявляється як суб’єктивний образ, цілого, яке існувало раніше.
Криміналістична ідентифікація та групофікація мають єдину мету дослідження встановлення тотожності або групової приналежності. Якщо частини розчленованого цілого зберегли конформність границь (країв) на розчленованих об’єктах, то дослідження, як правило, закінчується висновком про тотожність розчленованого цілого. Якщо ж порівнювані розчленовані об’єкти не зберегли конформності границь (лінії розчленування), то встановлюють схожість властивостей, достатніх лише для класифікаційного висновку.
При групофікації речовин порівнюються конкретні маси та об’єми речовин, котрі не мають зовнішніх стійких ознак форми. Встановлені схожі властивості дозволяють сформувати сукупність, достатню лише для висновку про приналежність речовин до одного класу, роду, виду або будь-якої малої групи.
Групофікація як стадія ідентифікації. Подальший розвиток теорії встановлення групової приналежності дозволив інтерпретувати її, з одного боку, як першу стадію ідентифікації для пізнання загального в конкретному, а з іншого — як самостійний метод дослідження для віднесення об’єкта до класу, роду, виду чи більш вузької групи.
Групофікація як самостійний метод дослідження застосовується для дослідження сипких, рідких та газоподібних об’єктів, щодо яких встановлення тотожності за допомогою криміналістичної ідентифікації неможливо, оскільки ці об’єкти не мають сталої зовнішньої форми.
Встановлення джерела походження. У науковій літературі виділяють три види джерела походження: 1) конкретний предмет; 2) сукупність конкретних предметів і 3) визначена маса речовини.
Джерело як конкретний предмет, який має сталу зовнішню форму, відображає свої ознаки шляхом копіювання та ділення цілого на частини. В трасологічному плані це слідоутворюючий об’єкт.