Київські бомби
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6707-4
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Київські бомби». Краткое содержание книги:
Андрій Волох, молодий українець, вигнаний з університету за участь у протестах, теж бере до рук зброю. Тепер він — Полтава. І його подальша доля тісно переплітається з радикальним ватажком бойовиків Залізняком, професійним терористом Штерном, жандармським ротмістром Підвисоцьким та Фаїною — вдовою страченого революціонера, котра прагне помсти. Але чи в повній мірі прийнятні ідеї тотального терору для таких, як Полтава? Тим більше якщо терор — зброя не лише бойовиків, а й влади, яка з ними бореться…
Кілька солідно вдягнених перехожих привіталися з пасажирами, дехто з чоловіків навіть зняв капелюха. Тут, у центрі Києва, всякий, особливо — особа рангу генерал-майора Євсєєва, практично завжди міг зустріти й зустрічав із десяток, як не більше, знайомих. До того ж генеральський екіпаж у місті добре знали.
Тепер Левін, Малюта й Гірш уже обмінювалися поглядами й жестами, не особливо криючись. Якщо придивитися уважно, цю трійцю, яка напевне щось замишляє, виявити було б нескладно. Це зовсім перестало подобатися Фаїні: адже ще мить — і на них неодмінно зверне увагу городовий, котрий виструнчився перед екіпажем, випнувши груди вперед, і завмер із високо піднесеною головою і з рукою біля козирка.
— Йдемо, — швидко, не приховуючи тривоги, мовила Фаїна. — Левін, це наказ, ми йдемо звідси геть.
— Чий наказ? — Тонкі брови Левіна від подиву стрибнули вгору. — Ти давно наказуєш тут?
— Штерна. Наказ Штерна…
— Чим ми зашкодимо Штерну? — тут же відбив Левін, тоді зачастив: — Слухай мене, слухай, слухай… Ми час на це витратили, зараз генерал їде просто до нас. Полетять бомби — почнеться хамішуцер! Великий хамішуцер, Фаню! Фараони, що пасуть Штерна, почують і кинуться сюди!
— Не кинуться!
— Чому?
— Почнуть його крутити. Відразу. Нас поруч не буде. Це ж Штерн, хіба ти забув? Левін, це — Штерн!
Говорячи так, Фаїна розвернула товариша до себе, сіпнувши за плече, намагалася дивитися йому в лице. Та погляд самого Левіна судомно блукав вулицею, його ніби лихоманило, тіло ж навіть почало ледь тіпати.
Простеживши за цим поглядом, Фаїна відчула: всередині враз похололо.
Малюта й Гірш тепер наблизилися, зменшивши периметр, знаходилися від них досить близько. Хоч виразів їхніх облич вона не бачила, поведінка обох не лишала сумнівів: вони готові діяти, виконати будь-який наказ. Левін, у свою чергу, збирався цей наказ віддати. Беручи на себе всю повноту відповідальності — і ймовірно лишаючи Штерна філерам. Навіть якщо всі бомби зараз влучать у ціль і суддя, тобто кат Євсєєв, отримає заслужене, навіть якщо вони самі після цього зможуть організовано відійти й зникнути, керівник групи, обкладений шпигами, матиме для цього менше можливостей.
Значно менше.
— Не можна. — У голосі Фаїни звучав уже неприхований відчай. — Левін… товариші… Товаришу Левін, так не можна. Наказ був зовсім інший…
— Накази виконуєш ти, Фаню. — Говорячи, Левін уже не дивився на неї, рука стискала в кишені тужурки револьвер із зведеним курком. — Обстановка міняється. За такими правилами ведуться всі бойові дії: роби так, як вимагають обставини.
— Глузд…
— Обставини! — відрізав Левін.
Лише тепер Фаїна зрозуміла: утримати інших від зухвалих, сміливих, але безглуздих з огляду на становище Штерна дій уже не зможе ніхто й ніщо.
4
Екіпаж уже порівнявся з ними.
Малюта швидко спускався, ступаючи широко й намагаючись обігнати його, аби жбурнути свою бомбу під колеса. В усякому разі, Фаїна серцем відчула — зараз буде так, і все полетить шкереберть.
— Він не сам, — спробувала вона хоч якось стримати бойовиків.
— Яке мені діло, хто там поруч із ним, — відмахнувся Левін. — Там не жінки з дітьми, просто товстун у мундирі. Жаба.
Будь на місці огрядного чоловіка, котрий сидів поруч із Євсєєвим, жінки, діти або навіть ті й інші, така обставина навряд чи зупинила б Левіна. Хто-хто, а Фаїна знала це добре. Так само розуміла: ані Малюті, ані Гіршеві, чого там — навіть самому Штернові — подібна перешкода не стала б на заваді.
Сама не будучи останнім часом надмірно сентиментальною й чутливою, Фаїна, на відміну від бойових соратників, таки уявляла собі межу, яку вона ще не готова була перейти. До остаточної перемоги світової революції вона не збиралася мати дітей, проте до чужих ставилася без злості. Вважала: кожна дитина невинна і має шанс стати кращою, ніж її батьки. Такою вважала себе, рішуче порвавши зі своєю, як гадала, реакційною та вірнопідданською родиною, де вважалося почесним вішати на стіну не лише портрет царя, а й картини із зображенням членів імператорських фамілій. Батько пояснював: це так вони вдячні за те, що суспільство не відторгнуло їх, вихрещених євреїв, дозволило обіймати високі посади, мати пристойну репутацію й бути прийнятими та бажаними у вищому товаристві.
Ні, таке не для неї. Діти мають шанс.
— Левін, останній раз прошу…
— Пильнуй вулицю, — перервав її той. — Як почнеться — кричи й падай. Хай дивляться на тебе, більше істерики, Фаню.