Таргани

— Я погано знаюся на всьому цьому, шефе. Виходить, хтось із цих твоїх людей вирішив, що цей хлопець, Холе, який торік упорався в Сіднеї, з біса здібний, і твоя справа лише приструнити цього типа. Чи я помиляюся?

— Харрі, будь ласка, не гарячкуй.

— Отже, я не помиляюся. І вчора я теж усе вірно зрозумів, коли побачив пику цього Волера. Тому я добряче все обміркував, і ось моя пропозиція: я стану слухняним хлопчиком, візьмуся за цю роботу, а коли все буде зроблено, ти даси мені двох штатних детективів на два місяці й необмежений доступ до всіх баз.

— Про що це ти?

— Ти знаєш про що.

— Якщо ти знову про зґвалтування своєї сестри, то можу тобі лише поспівчувати, Харрі. Адже ти пам’ятаєш, що справу припинено.

— Я пам’ятаю, шефе, пам’ятаю й той звіт, де було зазначено, що в неї синдром Дауна, а тому є ймовірність, що вона взагалі все вигадала про зґвалтування, щоб приховати, що завагітніла від випадкового знайомого. Спасибі, я все пам’ятаю.

— Не було жодних доказів…

— Вона сама хотіла все це приховати. Господи, я ж був у її квартирі в Соґні й випадково побачив у брудній білизні бюстгальтер, весь просочений кров’ю. Я змусив її показати мені груди. Ґвалтівник відрізав їй соски, і вона більше тижня ходила, криючись, стікаючи кров’ю. Вона гадала, всі люди такі ж добрі, як вона, і коли той тип спершу пригостив її вечерею, а потім спитав, чи не хоче вона подивитися фільм у його готельному номері, вона вирішила, що він просто дуже приязний. І якби вона навіть згадала, в якому номері це сталося, то все одно було б запізно: там усе вже прибрали пилосмоком, вимили, постіль змінили вже разів двадцять після того, що сталося. Так що, ясна річ, ніяких доказів не знайшли.

— Ніхто не пам’ятав, щоб там бачили скривавлені простирадла…

— Я працював у готелі, Мьоллер. Ти будеш здивований, коли дізнаєшся, скільки скривавлених простирадл змінюють там на одному тижні. Мешканці готелів тільки те й роблять, що кровоточать.

Мьоллер рішуче похитав головою.

— Вибач. У тебе був шанс довести це, Харрі.

— Недостатньо, шефе, його було замало.

— Завжди буває замало. І треба десь зупинитися. З нашими ресурсами…

— Дайте мені хоча б свободу дій. Хоча б на один місяць.

Мьоллер раптом підвів погляд і підморгнув. Харрі зрозумів, що його викрито.

— Ох ти, пройдисвіт, тобі ж завжди була до вподоби робота, хіба ні? Тобі просто закортіло спершу поторгуватися?

Харрі віддув нижню губу й похитав головою. Мьоллер подивився у вікно. Тяжко зітхнув.

— Гаразд, Харрі. Подивимося, що вийде. Але коли вже ти завинив, я змушений вжити заходів, яких від мене давно чекають в Управлінні. Ти розумієш, що це означає?

— Як тут не зрозуміти, — усміхнувся Харрі. — Що за робота?

— Сподіваюся, літній костюмчик висить готовий і ти пам’ятаєш, куди поклав свій паспорт. Твій літак відлітає за дванадцять годин, і ти будеш дуже далеко звідси.

— Що далі, то краще, шефе.