Таргани
- Автор: Несбё Ю
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-03-6507-0
- Переводчик: К. Г. Дуброва
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Таргани». Краткое содержание книги:
— Шкода, що ми не змогли зустріти вас в аеропорту, але вуличний рух у Бангкоку… — І він показав рукою на вікно позаду. — На мапі це зовсім поруч, але…
— Я розумію, що ви маєте на увазі, сер, — відповів Харрі. — У посольстві мені сказали те саме.
Вони стояли один проти одного, не говорячи ні слова. Голова поліції весь час усміхався. У двері постукали.
— Увійдіть!
У дверний проріз просунулася гладко виголена голова.
— Проходьте, Крамлі. Прибув норвезький детектив.
Слідом за головою з’явилося тіло, і Харрі двічі зморгнув, щоб упевнитися, що очі його не обманюють. У Крамлі були широкі плечі, а ріст майже як у Харрі, на вилицях перекочувалися жовна, яскраво-сині очі зоріли над прямим тонкогубим ротом. Картину довершували блакитна поліцейська сорочка, здоровенні кросівки «Найк» і спідниця.
— Ліз Крамлі, старший інспектор відділу вбивств, — сказав голова поліції.
— Кажуть, ти просто блискуче розкриваєш убивства, Харрі, — вимовила вона із сильним американським акцентом і встала перед ним.
— Он як! Не знаю, чи справді я…
— Не знаєш? Але ж трапилося щось важливе, коли вже тебе послали через пів земної кулі, еге ж?
— Мабуть.
Харрі прикрив очі. Найменше, що йому було потрібно зараз, так це занадто активна інспекторка.
— Я тут, щоб надати допомогу. Якщо зможу це зробити. — Він змусив себе усміхнутися.
— Виходить, доведеться протверезіти, Харрі?
Голова поліції за її спиною тихенько засміявся.
— Вони тут у нас такі, — голосно й чітко вимовила Крамлі, немов шеф не стояв поруч. — Роблять усе можливе, щоб ніхто не осоромився. Саме зараз він намагається врятувати тебе. Я не жартую. Я відповідаю за відділ убивств, і коли мені щось не подобається, я кажу це в очі. Тут це вважається поганим тоном, але я все одно роблю так ось уже десять років.
Харрі заплющив очі.
— Бачу з твоєї червоної пики, що ти мене не схвалюєш, Харрі, але я не буду працювати з інспектором напідпитку, май на увазі. Приходь завтра. А зараз я пошукаю кого-небудь, хто відвезе тебе на твою квартиру.
Харрі покачав головою й прокашлявся:
— Це аерофобія!
— Що?
— Страх літати на літаках. Джин-тонік допомагає. А обличчя в мене червоне, тому що джин почав виходити крізь шкіру.
Ліз Крамлі подивилася на нього довгим поглядом. Потім почухала свій блискучий череп.
— Сумно, інспекторе. А як щодо зміни годинних поясів? Сонливість не спостерігається?
— Анітрішки.
— Гаразд. Ми підкинемо тебе у квартиру дорогою до місця злочину.
Квартира, яку йому виділило посольство, була розташована у фешенебельному комплексі просто напроти готелю «Шангрі-Ла». Вона була крихітна й по-спартанськи вмебльована, але в ній були ванна й вентилятор біля ліжка, а з вікна відкривався вид на широченну вохристу річку Чао-Прайя. Харрі влаштувався біля вікна. Довгі вузькі дерев’яні човни снували туди-сюди й каламутили без того брудну воду своїми моторами на довгих транцях. На іншому березі недавно побудовані готелі й торгові центри височіли над суцільною масою будинків із білого каменю. Оцінити розміри міста було важко, квартали губилися в жовто-вохристій імлі, але Харрі припустив, що місто велике. Дуже велике. Він розкрив вікно, й у квартиру ввірвався вуличний гуркіт. Під час перельоту в нього заклало вуха, але тепер він, піднявшись на ліфті, уперше почув, як оглушливо гуркоче Бангкок.
Машина Крамлі, що стояла далеко внизу, була схожа на коробку з-під бутербродів. Харрі відкрив теплу банку пива, прихоплену ще в літаку, й із задоволенням зазначив, що місцеве «Сінґха» нітрохи не краще норвезького. Решта дня здавалася вже більш прийнятною.
Розділ 6
Інспектор Крамлі налягала на клаксон. Буквально. Налягла грудьми на кермо величезного джипа «тойота», і машина сигналила без кінця.
— Це зовсім не по-тайськи, — сказала вона й усміхнулася. — До того ж даремно. Сигналь не сигналь, тебе однаково не пропустять. Це щось буддійське. Але я не збираюся їм потурати. Я, хай йому грець, із Техасу й не така, як вони.
І вона знову налягла на кермо, але водії навколо демонстративно відверталися.
— Виходить, він так і лежить у номері мотелю? — запитав Харрі й ледь утримався, щоб не позіхнути.
— Розпорядження керівництва. Зазвичай, ми робимо розтин якнайшвидше й наступного ж дня тіло кремують. Але треба, щоб ти все сам оглянув. Не питай, навіщо.
— Бо я блискуче розкриваю вбивства, чи ти забула?
Вона поглянула в його бік, а потім повернула праворуч, проскочивши в проміжок, що утворився між машинами, і натиснула на газ.