Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
І тоді це й сталося. Страхітливий спалах, якого Тек ще зроду не бачив, пробіг по камінню знизу вгору — не відразу і не вмить, а, здавалося, з чверть хвилини звір з вогненним язиком лизав камінь, лизав і гарчав.
Коли Тек розплющив очі, то нарахував уже двадцять вогненних веж.
Один із святих молільників нахилився вперед, жестикулюючи. Другий зареготав. До Тека долинули слова:
— Очі змії! Тепер моє!
— Скільки числом? — спитав другий. І Тек упізнав голос Сама Великодушного.
— Удвічі більш або нічого! — проревів другий, теж нахилився вперед, потім назад — з такими точнісінько жестами, як Сам.
— Ні-на зі Срінагіна! — заспівав він, погойдуючись, і знову зажестикулював.
— Священна сімка, — тихо сказав Сам.
Другий ревнув.
Тек заплющив очі й затулив вуха, чекаючи того, що мало статися. І він не помилився.
Коли полум’я та гуготіння вщухли, Тек позирнув униз, на страхітливо-сліпучу картину. Він навіть не дав собі клопоту підрахувати, бо й так було ясно, що у повітрі висить тепер сорок вогняних стовпів, поширюючи нестерпне сяйво — їх стало удвічі більше.
Ритуал тривав. Залізне кільце на лівій руці в Будди світилось своїм особливим блідо-зеленим світлом.
Тек знову почув слова:
— Удвічі більш або нічого!
І відповідь Будди:
— Священна сімка.
Цього разу Тек подумав, що то гора під ним розкололась. Йому здалося, що залишкове відображення спалаху відбилося на сітківці його очей навіть крізь стулені повіки. Але він помилився.
Коли розплющив очі, то побачив ціле військо сліпучих громових блискавиць. Їхній блиск впинався в мозок, і Тек прикрив очі, аби роздивитися, що там унизу.
— Може, годі, Ралтарікі? — спитав Сам, і яскравий смарагдовий промінь заграв на його лівій руці.
— Іще разок, Сіддхартхо. Удвічі або нічого.
Дощ на хвильку вщух, і в немилосердному сяєві вогненних прояв на схилі гори Тек побачив, що в істоти на ім’я Ралтарікі — голова водяного буйвола і ще одна пара рук. Він затремтів, затулив очі й вуха, зціпив зуби й чекав.
Невдовзі це сталося. Рев та полум’я сягали все вище й вище, аж Тек урешті зомлів.
Коли він опам’ятався, між ним і кам’яним виступом була тільки сіра мла, сіявся тихий дрібний дощ. На дні западини лишилася одна постать, і не було в неї ні рогів, ні зайвої пари рук.
Тек не ворушився. Він чекав.
— Це, — сказав Яма, простягаючи Текові аерозоль, — засіб, що відлякує демонів. Раджу тобі добре ним попирскатися, коли знову пустишся в мандри так далеко від монастиря. Я гадав, що тут не водяться Ракшаси[14], а то дав би його тобі раніш.
Тек узяв розпилювач і поставив перед собою на стіл.
Вони сиділи в покоях Ями за легкою трапезою. Яма відкинувся у кріслі, тримаючи Буддину склянку з вином у лівій руці та напівпорожню карафку у правій.
— Виявляється, той, на ім’я Ралтарікі, і справді демон? — спитав Тек.
— І так, і ні, — відповів Яма. — Якщо демоном ти називаєш лиху надприродну істоту, яка має могутню силу, свій життєвий цикл і здатність тимчасово набувати будь-якої подоби, — то відповідь буде «ні». Те, що я сказав — загальноприйняте визначення, але в одному воно невірне.
— О! В чому ж?
— Це не надприродна істота.
— А в усьому іншому?
— Відповідає цьому визначенню.
— Тоді я не розумію, яка різниця — надприродна то істота чи ні, коли вона лиха, має могутню силу, свій життєвий цикл і здатність змінювати личину коли і як заманеться.
— О, різниця велика. Така, як між незнаним і незбагненним, між наукою і фантазією — ось у чім суть. Чотири напрямки компасу — то є логіка, знання, мудрість і незнане, Дехто схиляє голову перед цим останнім. Інші рішуче прямують далі. Віддати перевагу одному з напрямків означає втратити з поля зору три інші. Я можу змиритися з незнаним, але ніколи не схилюся перед незбагненним. Чоловік, який обирає той останній напрямок, — або святий, або дурень. Не бачу пуття ні в тому, ні в тому.
Тек здвигнув плечима й сьорбнув вина.
— Ну а демони?..
— Збагнути їх можна. Я експериментував з ними багато років і був одним з тих Чотирьох, що спускалися в Пекельний Колодязь, — після того, як Тарака втік у Паламайдсу, рятуючись від бога Агні. Пригадуєш, адже ти той самий Тек з Архівів?
14
Ракшаси — різновид демонів, що є переважно ворогами людей.