Сімнадцять спалахів весни

Йодль. Бажано було б усе-таки пов'язати це питання з традиціями стратегії…

Гітлер. Мова йде не про деталі, а про ціле. Кінець кінцем, деталі завжди можна вирішити в штабах групами вузьких спеціалістів. Військові мають понад чотири мільйони людей, організованих у могутній кулак опору. Завдання полягає в тому, щоб організувати цей могутній кулак опору в нищівний удар перемоги. Ми зараз стоїмо на кордонах серпня 1938 року. Ми злиті воєдино. Ми — нація німців. Наша військова промисловість виробляє зброї в чотири рази більше, ніж у 1939 році. Наша армія вдвічі більша, як у тому році. Наша ненависть страшна, а воля до перемоги незмірна. То я запитую вас — невже ми не виграємо мир шляхом війни? Невже величезний військовий успіх не породить успіх політичний?

Кейтель. Як сказав рейхслейтер Борман, військовий тепер водночас і політик.

Борман. Ви не згодні?

Кейтель. Я згоден.

Гітлер. Я прошу до завтрашнього дня підготувати мені конкретні пропозиції.

Кейтель. Так, мій фюрер. Ми приготуємо загальний план і, якщо ви схвалите його, розпочнемо опрацьовування всіх деталей».

Коли нарада кінчилась і всі запрошені розійшлись, Борман викликав двох стенографісток.

— Будь ласка, спішно розшифруйте те, що я вам зараз продиктую, і розішліть від імені ставки всім вищим офіцерам вермахту… Отже: «В своїй історичній промові 15 лютого в ставці наш фюрер, проаналізувавши становище на фронтах, зокрема, сказав: «Ніколи ще світ не знав такого парадоксального в своїх протиріччях блоку, яким є коаліція союзників». Далі…»