Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

Ю.В. Александров та В.А. Клименко також дотримуються «позиції тих вчених, які традиційно розуміють під об'єктом будь-якого злочину охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини»[12].

Багато вчених, на відміну від В.Я. Тація, не ототожнюють поняття «об'єкт злочину» та «об'єкт кримінально-правової охорони». Зокрема, А.А. Музика вважає, що поняття «об'єкт злочину» і «об'єкт кримінально-правової охорони (захисту)» різні за обсягом. Цей вчений зазначає, що зміст поняття «об'єкт кримінально-правової охорони (захисту)» передбачає виникнення кримінально-правових відносин не тільки в разі вчинення злочину, а й тоді, коли в діях чи бездіяльності особи немає ознак складу злочину (наприклад, у випадках необхідної оборони, крайньої необхідності, неосудності тощо), тобто кримінальний закон охороняє коло суспільних відносин, яке є ширшим, ніж та їх сукупність, яку охоплює загальний об'єкт злочинів. А.А. Музика робить висновок, що об'єктом кримінально-правової охорони є правопорядок у цілому як сукупність урегульованих нормами права суспільних відносин, а про суспільні відносини можна говорити як про об'єкт злочину лише у випадку, коли посягання на них є злочинним, коли їх передбачено законом[13].

Про тотожність понять «об'єкт кримінально-правової охорони» та «об'єкт злочину» можна говорити, на мій погляд, при визнанні об'єктом злочину саме суспільних відносин, а не особистих благ чи інтересів особи, суспільних цінностей.

Даючи оцінку теорії об'єкт злочину — суспільні відносини, П.С. Матишевський та Є.В. Фесенко констатували, з чим слід погодитись, що вона протягом останніх десятиріч переважала у теорії кримінального права України. При цьому вони роблять висновок, що ця концепція не цілком відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей, і «основним її недоліком є певне перебільшення значення категорії «публічного» стосовно до категорії «приватного» у сфері соціального життя. Людина з її потребами, інтересами і правами відійшла на другий план»,

Крім того, на їх думку, визначення об'єкта як сукупності суспільних відносин надто загальне і розпливчасте, такі відносини можуть виступати як об'єкт злочинності в цілому, а об'єкт як елемент складу злочину вужчий і конкретніший. П.С. Матишевський та Є.В. Фесенко вважають, що об'єктом злочину, який найповніше, порівняно з іншими елементами складу злочину, відображає характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватись не якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності[14].

З різкою критикою концепції об'єкт злочину — суспільні відносини виступив Г.П. Новосьолов: «Пішовши шляхом не від окремого до загального, а від загального до окремого і фактично «запрограмувавши» себе на необхідність розуміння суспільних відносин як об'єкта кожного злочину, радянська кримінально-правова наука за весь період свого існування так і не змогла створити теорії, здатної усунути розбіжності між продекларованим загальним розумінням об'єкта злочину і його характеристикою щодо конкретних складів злочинів. Не тільки раніше, але і нині прибічники критикуємої точки зору в рамках Особливої частини як об'єкт злочину розглядають особу, здоров'я, честь, гідність, конституційні права і свободи, громадську безпеку, конституційні основи, мир і безпеку людства і т. п. — те, що ніяк не може бути назване суспільними відносинами як такими»[15].