Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

А.В. Савченко, В.В. Кузнецов і О.Ф. Штанько також безапеляційно стверджують, що «сьогодні теорія кримінального права виходить із того, що об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди». Вони також стверджують, що загальновизнаною тезою в теорії права щодо структури суспільних відносин є та, що їх структурними елементами є: суб'єкти суспільних відносин, предмет суспільних відносин і соціальний зв'язок як суть суспільних відносин. До обов'язкових ознак об'єкта злочину, на їх думку, належать суспільні відносини, а до факультативних — предмет злочину та потерпілий від злочину[7].

Дещо обережнішою є позиція В.К. Матвійчука, який вважає, що кримінально-правовою доктриною в переважній своїй більшості визнається, що об'єктом злочину є суспільні відносини, на які посягає те чи інше злочинне діяння, і що у такому сенсі він становить істотний елемент (ознаку) складу злочину і значною мірою визначає небезпеку асоціальної поведінки особи, вказує на її соціальну суть — суспільну небезпеку. Разом з тим слід погодитись із В.К. Матвійчуком, що об'єкт злочину був і залишається основним критерієм класифікації (точніше, очевидно, не класифікації, а систематизації — Я.А) складів злочинів при побудові системи Особливої частини кримінальних кодексів на теренах колишнього СРСР. При цьому В.К. Матвійчук зазначає, що такий підхід, як йому здається, цілком правильний, але з деякими невеликими уточненнями, що така доктрина не тільки забезпечувала, але й сьогодні і в майбутньому забезпечуватиме з врахуванням інших ознак складу злочину правильну оцінку злочинних діянь і відповідальність за них[8].