ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Регулярно через кожні два дні, точно о 21.10 за московським часом, він виходив у ефір, посилаючи перші виклики «CQ» — «Всім!» Міжнародною мовою короткохвильовиків-любителів це означає: «Я готовий. Хто хоче розмовляти зі мною?» Потім він повідомляв свої позивні і переходив на прийом. Обережно і плавно міняючи настройку, прослуховував увесь діапазон коротких хвиль, відведений любителям міжнародними конвенціями, йому відповідали. Він вибирав співрозмовника і знову вмикав передавач. Так зав’язувалися в ефірі знайомства, призначалися «побачення», налагоджувалися короткі і тривалі регулярні зв’язки, ставилися рекорди «DX» — наддалеких зв’язків. Кожне нове знайомство закінчувалося проханням: «Pse QSL». Це означає: «Надішліть, будь ласка, вашу картку, що підтверджує прийом». І от уся стіна біля його установки вкрилася цими своєрідними «квитанціями» — красномовними свідченнями «деіксів», — надісланими поштою з Чілі, Уругваю, Ліберії, Марокко, Гаїті, з Філіппін, Гебрідів, Нової Зеландії та інших далеких закутків земної кулі. На них були зображені пальми, сфінкси, піраміди, собачки з навушниками, іноді фото самих любителів. А ті одержували від Тунгусова «ім’я», яке на радіожаргоні означало не так людину, як географічну точку Москви, — радянські «QSL» — картки з зображенням Мавзолею Леніна.
Міжнародними правилами заборонялися «приватні» розмови між любителями. Можна говорити лише про короткохвильову техніку, про чутність, про конструкцію установки, її деталі тощо. І в усіх капіталістичних країнах існують спеціальні поліцейські радіослужби, які стежать за порядком в любительському ефірі. Але як стриматись від зайвих слів, як не натякнути про життя, коли говориш з радянським «омом» — любителем!
Останніми тижнями був особливо настирливим якийсь німець, судячи з усього — теж досвідчений короткохвильовик. Він експериментував з новою антеною власної конструкції і дуже коректно, без будь-яких зайвих слів, просив підтримувати регулярний зв’язок до кінця дослідів. Усе це було б цілком нормальним, якби Тунгусов тонким нюхом «старого вовка» ефіру не помітив з самого початку деяких дивних особливостей. Німець уникав давати свої позивні. Спершу він змушений був їх все-таки повідомляти, але робив це не за прийнятою формою, а лише один раз, якось мимохідь. Потім, коли він помітив, що Тунгусов уже пізнає його «цеку» за почерком, за манерою роботи на ключі, він і зовсім не користувався позивними, починаючи нову розмову так, ніби він продовжує щойно перервану. Тунгусов зрозумів, що його партнер — unlis — підпільник.
Здогад цей підтверджувався ще одним спостереженням: з тону сигналів, який іноді змінювався, з того, що робота німця була нерегулярною, Тунгусов відчув, що той користується різними передавачами і, очевидно, експерименти з антеною вигадані.
Що все це означало?
Він вирішив чекати і спостерігати, продовжуючи підтримувати зв’язок, акуратно дотримуючись «ефірних традицій».
Остання розмова ще більше заінтригувала його. Німець передав: «Я радий, що ви добре зрозуміли суть моєї роботи з антеною. Наступного разу повідомлю нову схему. Вона буде цікавою для вас».
Слово «антена» було передано якось грайливо, навмисно нерівно. Німець явно давав зрозуміти, що воно в лапках, виходить — це маскування, яке повинне бути зрозуміле Тунгусову. Остання фраза, навпаки, відзначалася підкресленою твердістю, значимістю крапок і тире. Очевидно, справа була серйозна. Микола відповів: «ROK!» — «Усе зрозумів. Чекаю».
І Тунгусов з нетерпінням чекав обіцяного повідомлення. Тому він так поспішно й кинувся до апарата, коли попереджений ним Ниркін повідомив, що німець «цекулить», тобто повторює виклик «CQ».
Плавно повернувши диск настройки, він швидко вловив у безладному щебетанні ефіру знайомі, трохи уповільнені наприкінці сигнали, і відповів на виклик. Німець передав:
nw QSK 20 mins»
Це означало:
«Тепер припиніть зв’язок. Я вас викличу через двадцять хвилин».
Тунгусов з досадою закусив губу, вимкнув струм і скинув навушники. Слово «тепер» говорило про те, що його запізнення стало причиною якихось утруднень у німця, йому стало соромно: вперше за ці роки він допустив таку неточність у любительській роботі!
— Ну, давай знову говорити, — сказав він, — у мене двадцять хвилин, потім ще сяду за передавач. Тепер ти про себе розкажи…