ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Почулося вищання, і грюкнули важкі парадні двері. В кімнату ввірвався через репродуктор гамір вулиці, уривки розмов перехожих, гудки автомобілів.
— Дозвольте, що це означає? — здивовано пробасив Таранович у мікрофон.
Репродуктор відповів:
— Нічого особливого не означає… Я пішов по цигарки. Зараз я в Нащокінському провулку. Виходжу на Кропоткінську. Вам не потрібно цигарок, Таранович? Можу прихопити…
— Ч-чорт забирай! — очі Тарановича розширилися від здивування, — Ви що ж, всю установку з собою несете?!
— Ніякої установки, все в портфелі. Заждіть… — Із рупора почувся шепіт: — Незручно, публіка на мене дивиться, як на божевільного: іде, сам з собою розмовляє… Дайте «Делі»… одну…
— Ованесян, візьміть і мені! — вигукнув Тарановим.
— Дайте дві, будь ласка.
— «Колхіду», мені «Колхіду»! Я цих не палю!
— Чого ви кричите? І так чую… Ні, це я не вам, громадяночко, дайте краще «Колхіду». Ніхто вас не морочить, це мене морочать…
У кімнаті всі реготали.
Пожвавлення посилилося, коли вернувся Ованесян і почав з справжнім мистецтвом коміка розповідати про свої пригоди на вулиці. Казелін розворушився і, мабуть, забув про шпильки, якими його доймав Тунгусов.
Федір, посміхаючись, мовчки вітав очевидну перемогу друга.
А Тунгусов раптом відчув, що його демонстрація зірвана, потоплена, в обивательському балагані. І він сам винен: не втримався від спокуси показати їм цей фокус із своїм портативним телефоном!… А вони і вхопилися…
— От що, — сказав він, намагаючись, не дуже, правда, успішно, бути коректним. — Зараз я повинен сісти за передавач, мене чекають в ефірі. Наша бесіда закінчується; Ви бачили установку в дії, сподіваюсь, пересвідчилися, що нічого безглуздого, нічого фантастичного в ній нема. Всі розрахунки і креслення вам передані. Далі все залежить від вас.
Гості одягалися. Таранович гримів, перебиваючи Ованесяна:
— Побачити на власні очі — це найголовніше. Тепер ваша справа на коні, що й казати. Сумнівів ніяких не може бути. Завтра ж я напишу доповідну записку начальникові головкому. Словом, можете не турбуватися, ми зробимо все, щоб реалізувати вашу пропозицію…
Випровадивши гостей, Тунгусов повернувся і злісно грюкнув дверима.
— Базіки чортові, бюрократи…
Широкі брови Федора зійшлися на переніссі.
— Чому? Що ти, Колю! Поглянь, як вони зацікавилися твоїм радіотелефоном.
— Ні, Федю, це не те. Зацікавилися, як обивателі, — фокусом, а не змістом, не ідеєю, заради якої повинні були прийти сюди. Висловлювали захоплення більше для того, щоб мене заспокоїти… Знаю я їх як облуплених. Чиновники. Техніки вони не люблять, а винахідників вважають мало не ворогами своїми… Тепер з їхньої ласки в наркоматі підуть веселі анекдоти про це моє «чудо». А справа поступово замре, от побачиш.
— Ну, знаєш. Це ти облиш. Коли б так було з усіма винаходами, ми б не рухалися вперед. А ми, поглянь, як крокуємо! Раз у раз, хоча б з газет, дізнаємося про нові винаходи.
— Вірно. Народ творить зараз, як ніколи. Але бувають випадки, — і зваж: я знаю про це не з чуток і не з своїх особистих справ, а за даними нашого Всесоюзного товариства винахідників — бувають випадки, що талановиті, розумні люди, новатори, справжні патріоти займаються тим, що роками безуспішно «проштовхують» свої чудові винаходи. — Тунгусов замовк, замислився.
— Але що ж це означає?
— Що це означає… — повільно повторив Тунгусов, і обличчя його враз проясніло. Він згадав, як часто вони з Федором і раніше, розмовляючи, помічали цей дивний збіг думок. Один подумає, а другий — тут же скаже те саме. Ось і тепер… Винахідницькі справи хвилювали Тунгусова давно, він активно допомагав просувати багато з них; як представник науково-дослідного інституту брав участь в експертизах, викривав авторів тенденційних відгуків. Це були окремі приватні справи, і тільки зараз, розповідаючи Федорові про становище, яке створилося, він вперше відчув потребу узагальнити ці факти, зрозуміти, чому вони стали можливими в молодій Радянській країні, якій, може, більше, ніж хліб, потрібен був зараз швидкий технічний зліт. І Федір запитав:
— Що це означає?
— Нове завжди входить у життя важко, з тертям, — міркував Тунгусов. — Це — закон. Але й конкретні причини завжди є… Багато у нас ще казенщини, бюрократизму, чимало зосталося і байдужих людей, схожих на цих… А тут до того ж у повітрі пахне війною. Досить подивитися, що робить фашизм у Європі, щоб зрозуміти це. І вороги діють! Затримати наше технічне зростання, доки вони ще не закінчили підготовки до нападу, — ось мета…