ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
— Ні, стривай, стривай, Миколо! Про мене потім. У тебе, я бачу, життя цікавіше. Але дивлюся я на весь цей твій мотлох і нічого не розумію. Чим ти, власне, займаєшся? Ти… одружився, чи що? Квіточки якісь завів…
Микола розсміявся.
— Ні, Федю, не одружився. Але життя у мене зараз прямо джерельне — вирує і піниться! Розкидався я, правда, дуже: тут і квіточки, і хімія, і математика, і електрика. Але це недарма. В наш час, якщо хочеш зробити щось велике в науці, в техніці, треба до біса таки багато знати. Широкий горизонт треба мати перед собою, багато бачити.
— А інакше, як на велике, ти, звісно, не згоден… Пізнаю, пізнаю! Пам’ятаєш наші суперечки: «життєва система», «оволодіння культурою»? Продовжуєш цю лінію?
— Ні, де там… — Микола важко зітхнув. — Усе зайве — вбік. Просто обмаль часу навіть на головне, необхідне.
— На «велике», на оце? — Федір окинув поглядом робочі столи Миколи.
— Так. Головне — тут. Після роботи, увечері, вночі.
— А чому не в себе в інституті, в лабораторії? Певно, там зручніше. Та й колектив усе-таки. Одна голова — добре, а…
— В інституті — план, — уникаючи прямої відповіді, сказав Микола. — Роботи там непочатий край, хоч не дуже цікавої, але справді необхідної і дуже спішної. А це в мене… для душі. Я й не намагався включити до плану. Але якщо вийде… думаю, велику справу зроблю. Завдання серйозне. Ще нікому не говорив про нього, а тобі першому скажу. Ти в радіотехніці розумієш що-небудь?
— Мало, Колю. Пам’ятаєш, либонь, як учили нас тоді, в Сокольниках…
— То й сором, Федю! Зараз у нас кожен повинен добре розбиратися в електротехнічних явищах, особливо ті, хто причетний до науки і техніки. Рухатися вперед без цього стало неможливо не тільки в фізиці, але і в біології, і навіть у психології. Ну, добре, слухай, викладатиму в популярній формі.
Микола хвилинку помовчав.
— Розумієш, сучасна радіотехніка може створювати електромагнітні хвилі, змушуючи струм дуже швидко змінювати свій напрям у проводі, наприклад, в антені. Якщо ці коливання струму відбуваються, скажімо, триста тисяч разів на секунду, то від антени йдуть звичайні довгі радіохвилі. Якщо швидкість коливання збільшити до трьох мільйонів разів на секунду, підуть короткі хвилі, які вже мають нові властивості, зовсім по-іншому поширюються. Вони, як бачиш, дають можливість, маючи ось таку, як у мене, невелику установку, зв’язуватися з будь-якою країною на земній кулі. Але ж цей мій передавач споживає енергії не більше, ніж звичайна електрична лампочка на сто ват! Якщо ще підвищувати частоту струму, матимемо так звані ультракороткі хвилі. Ти, звичайно, чув, що вони відзначаються чудовими властивостями: можуть лікувати хвороби, прискорювати розвиток рослин, убивати мікроорганізми тощо.
— Виходить, чим коротші хвилі, тим ширші їх можливості?
— Ну, скажімо, так, Федю. А в більш високих частотах приховані величезні сили. Там — невидиме інфрачервоне, теплове проміння, воно дає нам можливість бачити в темряві; там світло, завдяки якому ми здобуваємо їжу, пізнаємо світ і красу… Там ультрафіолетове, смертоносне і водночас животворне проміння, там рентген, там страшне проміння радію і всепроникаючі космічні випромінювання, часточки атомів, які пронизують безмежний світовий простір…
— Ти прямо поет, Колю!
— Що там — поет. Переді мною цей спектр електромагнітної енергії постає, справді, поемою, створеною природою, — поемою про могутність людського майбутнього. Вона написана невідомими письменами, але ми потроху розбираємо їх, розкриваємо таємниці. Мало не щороку відкриваються нові властивості то одних, то інших частот. Чи давно ми виявили, що короткі хвилі придатні для далекого зв’язку! А люмінесценція під дією ультрафіолету — світні фарби! А радіолокація! А мітогенез! А радіоастрономія!.. Але багато ще не розкрито…
— І ось ти розкриваєш чергову таємницю? — спитав Федір, відчуваючи, що його друг захопився і час повернути його до початку розмови.
— Я просто знайшов метод, який дає можливість створити генератор для одного з найменш вивчених діапазонів, — знову серйозно заговорив Микола. — Скажімо, для мікрохвиль. Тепер їх можна буде посилювати, плавно змінювати частоту, тобто вивчати їх властивості. Такий генератор уже буде цінним вкладом у нашу техніку. Але є в мене й інша думка… Я гадаю, що в цих частотах ховається здійснення однієї дуже давньої мрії — про владу над елементами.
— Алхімія?!
— Що ж… Називай, як хочеш. Рано чи пізно треба доходити й до цього.