Нетопир

— А ви не знаєте, з ким зі своїх знайомих вона найчастіше зустрічалася? — запитав Ендрю.

— Якщо чесно, ні. Я ж кажу, вона особливо про себе не розводилася. Та й мені це було не надто цікаво. У жовтні вона їздила у Квінсленд і там зустрілася з якимись хлопцями, потім підтримувала з ними контакт. Може, і хлопця вона там підчепила — він якось заходив сюди. Але ж про це я вже розповідала? — Її голос звучав запитально.

— Так, так, я знаю, фрекен Енквіст, просто хочу, аби це почув мій норвезький колега, а за одним разом і поглянув, де працювала Інґер. Можливо, ми тут, у сіднейській поліції, чогось не помітили, і на це нам укаже Харрі Ховлі — найкращий слідчий Норвегії.

Харрі закашлявся.

— А хто такий «містер Бін»? — нарешті запитав він не своїм голосом.

— «Містер Бін»? — Бірґіта здивовано поглянула на поліцейських.

— Ну, не актор Роуєн Аткінсон, а той, який, по-вашому, на нього схожий.

— A-а, «містер Бін»! — Бірґіта знову зайшлася своїм дзвінким сміхом. Як він їй личить, подумав Харрі. — Це наш адміністратор Алекс. Він завжди спізнюється.

— У нас є підстави вважати, що він цікавився Інґер.

— Так, вона йому подобалась. І не лише вона — більшість дівчат, що працюють у барі, потерпають від його нав’язливих залицянь. Ми ще називаємо його Камбалою. А кличку «містер Бін» придумала Інґер. Йому, бідоласі, теж нелегко: за тридцять, живе з матір’ю, і навряд чи щось зміниться. Але адміністратор він хороший. І людина сумирна, якщо це вас цікавить.

— А ви звідки знаєте?

Бірґіта почухала ніс:

— Ну, по ньому видно.

Харрі зробив вигляд, ніби записує її слова.

— А ви не пригадаєте когось із знайомих Інґер, по кому було б видно інше?

— Сюди багато народу ходить. Не всі ж педики. Інґер багатьом подобалася, вона гарненька. Була. Але так от щоб пригадати… Мабуть…

— Ну-ну?

— Та ні, нічого.

— У рапорті сказано, що в ніч убивства Інґер була тут. Ви не знаєте, вона домовлялася зустрітися з кимось після роботи чи збиралася відразу піти додому?

— Вона забрала з кухні залишки їжі, сказала, для псини. Я й не знала, що в неї є собака, тому запитала, куди вона збирається. Вона сказала, що додому. Більше я нічого не знаю.

— Диявол, — пробурмотів Харрі. І у відповідь на здивований погляд Бірґіти пояснив: — У її домовласника є тасманійський диявол. Значить, цю тварюку треба було чимось задобрити, аби проскочити в дім цілою і неушкодженою.

Подякувавши Бірґіті, поліцейські вже намірилися йти, коли дівчина сказала:

— Ми тут, в «Олбері», всі дуже шкодуємо про те, що сталося. Як там її батьки?

— Боюся, не дуже добре, — відповів Харрі. — Звичайно, обоє шоковані. І покладають на себе вину за те, що дозволили їй сюди поїхати. Труну з тілом відправлять до Норвегії завтра. Якщо хочете послати квіти на похорон, я можу дати вам адресу в Осло.