Нетопир
- Автор: Несбё Ю
- Серия: harry hole #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5619-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Нетопир». Краткое содержание книги:
У Сіднеї жорстоко вбито молоду норвежку Інгер Холтер. Для розслідування цього злочину на допомогу австралійським поліцейським приїздить детектив із Осло Харрі Холе. В Австралії на нього чекає багато несподіванок. Тут він зустрічає й втрачає друзів і кохання. А пошуки вбивці, подібного до страшного змія Буббура з легенди австралійських аборигенів, перетворилися для нього на смертельний бій із загадковим ворогом.
— Дякую, дуже люб’язно з вашого боку.
Харрі хотілося запитати ще про дещо, але він вирішив, що це буде недоречно після розмови про смерть і похорон. Наостанок він зловив її усмішку, і довго ще вона сяяла у нього перед очима.
— Дідько! — пробурмотів він. — А, що буде, те й буде.
У барі гриміла музика «Walking On Sunshine», і всі трансвестити, а також дехто з гостей сіпалися під неї, видершись на стійку бару.
— У таких місцях, як «Олбері», смуток і скорбота не затримуються, — зауважив Ендрю.
— Не дивно, — відгукнувся Харрі. — Життя йде далі.
Попросивши Ендрю зачекати, він повернувся у бар і помахав рукою Бірґіті:
— Перепрошую, ще одне питання.
— Яке?
Харрі зробив глибокий вдих. Він уже пошкодував, що сказав це, але відступати було пізно.
— Ви не знаєте, тут є який-небудь гарний тайський ресторан?
Бірґіта задумалася:
— Та-ак… є, на Бент-стрит, у Сіті. Знаєте, де це? Кажуть, дуже навіть пристойний.
— Якщо так, не могли б ви сходити туди зі мною?
Якось по-дурному звучить, подумав Харрі. І непрофесійно. Навіть дуже. Бірґіта приречено зітхнула. Але Харрі зрозумів, що це — початок. До того ж вона усміхнулася.
— Ви часто так робите, пане слідчий?
— Буває.
— І як, спрацьовує?
— У плані статистики? Не дуже.
Вона розсміялася і з цікавістю поглянула на Харрі. Потім знизала плечима.
— А чом би й ні? Середа у мене вихідний. Зустрічаємося о дев’ятій. І платиш ти, snutjävel.[9]
3
Єпископ, боксер і медуза
Коли Харрі розплющив очі, була тільки третя година ночі. Він спробував заснути знов, але не міг позбутися думок про дивне вбивство Інґер Холтер і про те, що зараз в Осло восьма вечора. До того ж він згадував ластовинчате обличчя, яке бачив усього кілька хвилин, а потім почувався останнім дурнем.
— Ну і йолоп ти, Холе! — лаяв він себе пошепки в темряві.
О шостій годині він зрозумів, що треба вставати. Прийнявши освіжаючий душ, Харрі вийшов назустріч неяскравому небу і вранішньому сонцю і став шукати, де б поснідати. З боку Сіті доносився гул, але міська метушня поки що не дійшла свого апогею. Район Кінґз-Крос мав свій шарм, свою чарівність недбалості, і Харрі помітив, що йде, наспівуючи якийсь веселий мотивчик. Вулиці безлюдні, якщо не брати до уваги кількох пізніх гуляк, сплячої парочки, що затишно влаштувалася під укривалом на сходах, і легко одягненої блідої повії, що заступила на ранкову зміну.
Біля ресторанчика на узбіччі стояв його власник і мив хідник. У чудовому настрої Харрі замовив шинку й тост і розправився із сніданком, споглядаючи, як легкий вітерець грайливо торкає серветку на столі.
— Щось ранувато, Ховлі, — сказав Маккормак. — Ну і правильно: мозок найкраще працює вранці, між пів на сьому й одинадцятою. А потім уже діла не жди. До того ж зранку тут тихо. Зате о дев’ятій починається такий рейвах, що я простої думки в голові утримати не можу. Ти, гадаю, теж. А от у сина в кімнаті постійно гримить магнітофон. Каже, у тиші він не може робити уроки. Уявляєш?
— …
— Але вчора я вирішив, що з мене досить, увійшов до нього і вирубав цю пекельну машину. А він кричить: «Я інакше не можу зосередитись!» Я йому сказав, що нормальні люди так не читають. А він скорчив міну: «Люди, татусику, бувають різні!» Ну що з нього взяти, у його-то віці?
Маккормак замовк і поглянув на фотографію на своєму столі.
— А в тебе є діти, Ховлі? Немає? Я от іноді запитую себе питанням: чого я, власне кажучи, досяг у житті? До речі, в якій норі тебе поселили?
— Готель «Кресент» на Кінґз-Крос, сер.
— Авжеж, Кінґз-Крос. Ти не перший норвежець, якому довелося там пожити. Два роки тому сюди з офіційним візитом приїздив єпископ Норвегії чи хтось подібний до того — не згадаю, як на ім’я. Але пам’ятаю, його хлопці замовили йому номер у готелі на Кінґз-Крос. Вирішили, що «Кінґз-Крос» — це «Царський хрест» або щось іще у біблійному дусі. Ну, значить, приїздить він туди, відразу ж потрапляє на очі місцевим шлюхам, і одна з них підходить до нього і робить досить відверту пропозицію. Б’юся об заклад, єпископ виписався з готелю ще до того, як туди занесли його валізи…
Маккормак сміявся, поки на очі не виступили сльози.
— Ось воно як, Ховлі. Ну то чим гадаєш зайнятися сьогодні?
— Думав поглянути на тіло Інґер Холтер, поки його не відправили до Норвегії, сер.
— Дочекайся Кенсинґтона — він проведе тебе до моргу. Але ж ти читав копію звіту про розтин?
— Так, звичайно, просто я…
— Просто — що?
Відвернувшись до вікна, Маккормак промимрив щось, що Харрі сприйняв як схвалення.
9
Негіднику (швед.).