Нетопир

Ендрю відкинувся на спинку крісла і голосно пробуркотів:

— Авжеж, добре просто волочитися Австралією, займатися серфінгом і жити на гроші платників податків. Чудова соціальна система, чудовий клімат. Чудова у нас країна! — І він знову сів прямо.

— У нього вже давно немає певного місця проживання, — вів далі Леб’є. — Але нам відомо, що не так давно він мешкав десь на околиці Сіднея разом з «білими голодранцями». Проте ті, у кого ми запитували, кажуть, що він кудись запропастився. Його жодного разу не заарештовували. Отже єдине його фото, яке у нас є, — фотографія на паспорт, який він отримав у тринадцять.

— Та ви чарівники, — зауважив Харрі. — Це ж як вам вдалося по одній фотографії та імені так швидко відшукати хлопця серед вісімнадцяти мільйонів?

Леб’є кивнув на Кенсинґтона.

— Ендрю впізнав місто на фотографії. Копію фотографії ми відправили до місцевої поліцейської дільниці, і вони надали нам ім’я. Виявилось, що там хлопець «посідає становище в певних колах». У перекладі нормальною мовою це означає, що він — один з наркобаронів, торгує марихуаною.

— Судячи з усього, містечко зовсім невелике, — припустив Харрі.

— Німбін, понад тисячу мешканців, — повідомив Ендрю. — Основним заняттям було молочне тваринництво, доти, доки в 1973 році Австралійське національне студентське товариство не надумало провести так званий фестиваль «Акваріус». — На обличчях у присутніх з’явилися іронічні посмішки. — Власне кажучи, гаслами фестивалю були ідеалізм, альтернативний спосіб життя, повернення до природи і все таке інше. Газети тільки й писали, що про студентів, які ходили голяка і трахалися направо і наліво, незважаючи на пристойність. Свято тривало десять днів, але в декого воно затяглося. Ґрунт в околицях Німбіна родючий. Для всього. І зараз я, якщо можна так висловитися, сумніваюся, що молочне тваринництво там усе ще найважливіша стаття доходу. На головній вулиці, за п’ятдесят метрів од поліцейської дільниці, розташовано найвідкритіший в Австралії ринок, де торгують марихуаною. Не здивуюся, якщо і ЛСД.