Пелле Безхвостий у школі
- Автор: Кнутссон Йоста
- Серия: Pelle Svanslös #7
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 978-966-8118-74-6
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Пелле Безхвостий у школі». Краткое содержание книги:
Цього разу Пелле випаде побувати у справжній школі на справжньому уроці і вчинити там справдешній переполох, а також трохи повчитися в котячій школі. І не тільки повчитися, а й спробувати себе в ролі вчителя. А ще встигнути побувати в Копенгагені і зробити багато добрих справ.
Звісно ж, і в цій книжці не обійдеться без підступів котів-лиходіїв на чолі з тим-таки рудим Монсом, якому весь час хочеться влаштовувати пастки для довірливого Пелле. Та Пелле завжди щастить дотепно, з гумором вийти зі скрутної ситуації, та ще й пошити в дурні своїх кривдників.
То був автомат. Люди кидали в шпарину монету, а з крана в склянки наливався сік.
— У них немає молока або вершків? — пошепки спитав Пелле.
— Ні, тут немає, — відловів Єспер. — Але як прийдемо до пана Расмусена, то, мабуть, кожен із нас отримає блюдце вершків.
— Хто такий пан Расмусен? — спитав Пелле.
— Власник крамнички на вулиці Дроннінґен Тверґаде, — відповів Єспер.
— Ти хочеш сказати на Дроттнінґен?[4] — перепитав Пелле.
— Раз я кажу Дроннінґен, то так воно і є, — відрубав Єспер. — До речі, пан Расмусен — придворний королівський постачальник.
— А що то означає? — поцікавився Пелле.
— А то означає, що Амалія з замку Амалієнборґ, цебто одна з тих кицьок, які мешкають у королівському палаці, щодня навідується до пана Расмусена пити flöde. Може, нам пощастить її там здибати. Але пам’ятай, що вона дуже вродлива, тож тобі треба буде їй поклонитися і опустити хвоста, якщо ти… ага, ну, звісно, тобі, напевно, досить буде поклонитися!
Новий Королівський Майдан був широкий і гарний, а посеред нього стояв кінь, на якому сидів король. Пелле хотів зловити якогось горобчика, та в нього не вийшло.
— Ти ба, які ці данські пташки моторні, — сказав Пелле й облизався.
— А може, то шведські коти такі неповороткі, — засміявся Єспер.
Вони дійшли до вулиці Дроннінґен Тверґаде й побачили на тротуарі дядька, геть схожого на колобок. Він тримав руки за спиною, його живіт облягав білий фартух, за вухом у нього стримів олівець, а на щоках кучерявилися вуса, що звалися баками. То був пан Расмусен: він стояв надворі, виглядав покупців і насвистував щось веселеньке.
— Ми з ним добрі приятелі, можеш мені повірити, — похвалився Єспер перед Пелле.
І, здається, так воно й було, адже як тільки пан Расмусен побачив Єспера, то схилився до нього й погладив. А як зворушливо було дивитися, що такий дядько-колобок, як пан Расмусен, зробив неймовірне зусилля і схилився, аби лише погладити маленького котика! Пан Расмусен погладив ще й Пелле, а потім сказав, що дасть їм flöde, і відразу ж у його невеличкій затишній крамничці з’явилися вершки.
Коли Пелле з Єспером їх наминали, зайшла третя кицька — Амалія з замку Амалієборґ. Вона була надзвичайно чиста, а на шиї мала нашийник кольору данського прапора, на якому висіла блискуча медаль.
Пелле вклонився так, що доторкнувся головою підлоги.
— Добридень, мої маленькі друзі! — привіталась Амалія. — О, яка спека, яка спека! А тут у пана Расмусена так прохолодно й гарно, так прохолодно й гарно!
— Вона має звичку повторювати слова, — шепнув Єспер до Пелле. — Це щоб ніколи не було тихо. Амалія обожнює правити теревені.
Єспер на повен голос запитав:
— Пані Амаліє, бажаєте трішки flöte?
— Ні, дякую, ні, дякую, — відповіла Амалія. — Сьогодні в палаці мені дали дуже багато flöte, сьогодні в палаці мені дали дуже багато flöte… Ну, а ви ще не зловили Серена Серенсена? Ви ще не зловили Серена Серенсена? — спитала Амалія у Єспера.
— Мені шкода, пані Амаліє, але він і досі на волі, — відповів Єспер. — Він щоночі міняє підвал.
— Глядіть же, щоб ближчим часом зловили, щоб ближчим часом зловили, — сказала Амалія. — Бачиш цю медаль? Цю медаль? — раптом звернулася вона до Пелле.
— Та-ак, — відповів Пелле. — Красива медаль.
— Мені її вручили за вміння ловити королівських щурів, королівських щурів. О, раніше в палаці водилося до лиха тих щурів, а тепер я, здається, вичистила весь будинок, вичистила весь будинок, — сказала Амалія.
— Я теж маю медаль, — сказав Пелле. — Принаймні, мав.
— Он як, — мовила Амалія. — Приємно чути, мій любий друже! Виходить, і в тебе є хист ловити щурів, хист ловити щурів?
— Авжеж, — відповів Пелле, — усе-таки траплялося ловити і щурів. Але медаль мені, власне, дали за те, що я загасив пожежу, загасив пожежу!
Одинадцятий розділ
Лиходій Серен Серенсен
Відвідавши пана Расмусена, Амалія знов подалась додому в свій палац, а Пелле з Єспером гайнули прогулюватися містом далі. (Спершу вони, звісно, потерлися об ноги пана Расмусена, подякувавши таким чином за почастунок).
Вони примандрували до Королівського Саду й оглянули пам’ятник найкращому в світі казкареві Гансові Християнові Андерсену, а тоді почимчикували веселими вуличками й дісталися до стародавньої чудернацької Круглої Вежі, на яку останні метри шляху підіймаються крученими сходами.
4
Dronningen — королева (данською), a Drottningen — королева (шведською).