Пригодам — ура!
- Автор: Костецкий Анатолий Григорьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-01727-6
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Пригодам — ура!». Краткое содержание книги:
Якщо ви ще й досі не познайомилися з творами відомого дитячого письменника Анатолія Костецького, то, на наше переконання, ви надзвичайно багато втратили. Але не журіться і, головне, не гайте часу. Краще візьміть до рук хоча б одну з його численних книжок і ви переконаєтеся: все, що створено цим письменником, — неймовірно цікаве, вигадливе, веселе і дуже-дуже близьке кожному з вас. Складається враження, ніби автор — або ж ровесник читача, або ж не набагато за нього старший. Так добре він знає і відчуває той світ, у якому вчаться, мріють, фантазують, дружать, бешкетують сьогоднішні хлопчики й дівчатка — герої його фантастично-пригодницьких повістей та віршів.
1994 рік приніс заслужене визнання Анатолію Костецькому. Його талановиті твори та лицарське служіння дитячій літературі були відзначені однією з найвищих літературних премій України — премією імені Лесі Українки.
Тож, наші любі читачі, нехай і ця, нова, книжка, до якої увійшли кращі повісті та віршовані казки відомого письменника, принесе вам радість і ще одну приємну зустріч!
Бевзь покрутив монетки, вдав, що пробує їх на зуб, тоді сховав у кишеню й тяжко зітхнув:
— Гарна штука, та мало!
— Як домовлялися.
— Воно то так, але ж ти пізно заплатив, от я й думаю: а чи не підвищити тобі проценти?
— Ми так не домовлялися, — злякано глипнув Христофор. — Та й у мене більше нема.
— Нічого, захочеш — знайдеш. Ти хлопчик розумненький, — посміхнувся Бевзь. — Хай дружочок допоможе. Одне слово, — тут у голосі його забриніла погроза, — щоб увечері ще трохи підкинули, мені треба!
— Та де ж ми візьмемо? — втрутився Васько.
— А це мене не обходить. Де хочете — там і беріть! Та не тремтіть, я не який-небудь грабіжник: все, що принесете, врахую вам у наступний внесок.
— Спробуємо, — кивнув Христофор, бо згадав, що один хлопець саме сьогодні обіцяв повернути йому давній борг.
— Між іншим, — звернувся Бевзь до Васька, який все ще тримав заступ у руках, — що ви тут копаєте? Скарб шукаєте? Давайте поможу, а знахідку — поділимо.
— Не скарб, а черв'яків, — викрутився Васько. — По лящів завтра підемо. А тобі що?
— Ти поварнякай мені! — розізлився Бевзь. — Я тобі таких лящів надаю, що й черв'яки не знадобляться! — І, радий своєму дотепу, дав Христофорові по носі щигля й перескочив через паркан на вулицю.
Тюлькін мовчки почухав носа, а Васько сердито сказав:
— От уже Бевзь, так Бевзь! Ну, постривай, скоро ти в нас іншої заспіваєш! — І він гордо помацав свої поки що досить слабенькі м'язи.
Друзі поставили заступ на місце, схопили портфелі, ще раз глянули на купу бадилиння, під якою ховалася каністра, й помчали до школи.
Дорогою Васько знову спробував розпитати у друга про таємницю, але той лиш відмахнувся:
— Після уроків розповім, почекай!
Васько погодився — більше чекав! — і вже не» чіплявся до Христофора.
А після уроків Христофор, як і обіцяв, розкрив нарешті другові таємницю свого геніального винаходу.
— Ну, ти даєш! — захоплено вигукнув Васько, дослухавши Тюлькіна. — То давай скоріше експериментувати! — Він, щиро кажучи, в глибині душі дещо сумнівався в необмежених можливостях суперклею, тож хотів на власні очі пересвідчитися, що Тюлькін не помиляється.
За кілька хвилин хлопці вже були в садку у Васька. Вони хутко розкидали бадилиння й заходились просто руками розгрібати пухку землю. Вони гребли та гребли, але з кожною пригорщею землі їхні обличчя видовжувались і видовжувались.
— Здається, нема… — ледь вичавив із себе Христофор, коли яма була їм уже по лікті. — Ми так глибоко не закопували.
— Може, ми помилилися? — не вірив очам своїм Васько. — Може, вона там? — непевно показав на другу купу бадилиння, кроків за десять від першої, хоча й він сам, і Христофор чудово пам'ятали, що закопували клей саме тут.
— Давай перевіримо, — погодився Христофор, аби не стояти на місці.
Певна річ, пошуки нічого не дали. І коли Тюлькін уже от-от мав заплакати, Васько раптом вигукнув:
— Та це ж, мабуть, Бевзь поцупив!
— Точно! — так і підскочив Христофор і раптом жахнувся: — Негайно біжімо! Треба його розшукати, щоб не сталося біди! Адже коли він спробує скуштувати клею або намастить ним руку й прикладе до чогось — йому кінець!
Васько аж сіпнувся з переляку, побачивши стривожене обличчя свого друга. Хлопці стрімголов вискочили на вулицю.
Розділ шостий
«ВАШ ПЛЕМІННИЧОК ЖЕНЯ…»
В цей час у тринадцятому номері містечкового привокзального готелю сидів за столом огрядний сивовусий та сивобородий чоловік років п'ятдесяти і щось старанно виводив на маленькому аркушику тонкого паперу.
Нарешті він поставив крапку, гигикнув, задоволено потер руки й перечитав написане, виправляючи граматичні помилки:
Люба тітонько!
Племінничків поки що я не бачив. Але скоро ми зустрінемося і приїдемо до вас погостювати.
Обнімаю та цілую.
Ваш племінничок Женя.
Радісно мугикаючи, сивовусий поклав папірець на стіл, підійшов до дверей, перевірив, чи замкнені вони, і зник у ванній кімнаті.
За кілька хвилин там задзюрчала вода і почулося хекання. Та ось вода перестала бігти, по підлозі зашльопали босі ноги, двері ванної прочинились, і на порозі з'явився рудий, кирпатий чолов'яга без жодної волосини на обличчі і в трусах з яскравими соняхами. Тільки зростом він був такий же, як сивовусий.
Він прочалапав до стінної шафи, дістав чемодан і, розгорнувши рушника, якого тримав у руці, видобув з нього… борідку й вуса! Потім старанно струсив з них краплі води, відкрив чемодан і засунув усе те причандалля на саме денце. Тоді витяг з-під подушки невеличку пластмасову коробочку і знову сів за стіл. Зробивши зі свого папірця малесеньку кульку, він розкрив коробочку. Звідти відразу ж випурхнув горобець, стрибнув на стіл, спритно дзьобнув паперову кульку, голосно цвірінькнув — і вилетів крізь кватирку за вікно.