Пригодам — ура!
- Автор: Костецкий Анатолий Григорьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-01727-6
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Пригодам — ура!». Краткое содержание книги:
Якщо ви ще й досі не познайомилися з творами відомого дитячого письменника Анатолія Костецького, то, на наше переконання, ви надзвичайно багато втратили. Але не журіться і, головне, не гайте часу. Краще візьміть до рук хоча б одну з його численних книжок і ви переконаєтеся: все, що створено цим письменником, — неймовірно цікаве, вигадливе, веселе і дуже-дуже близьке кожному з вас. Складається враження, ніби автор — або ж ровесник читача, або ж не набагато за нього старший. Так добре він знає і відчуває той світ, у якому вчаться, мріють, фантазують, дружать, бешкетують сьогоднішні хлопчики й дівчатка — герої його фантастично-пригодницьких повістей та віршів.
1994 рік приніс заслужене визнання Анатолію Костецькому. Його талановиті твори та лицарське служіння дитячій літературі були відзначені однією з найвищих літературних премій України — премією імені Лесі Українки.
Тож, наші любі читачі, нехай і ця, нова, книжка, до якої увійшли кращі повісті та віршовані казки відомого письменника, принесе вам радість і ще одну приємну зустріч!
Євдокименко труснув головою, скинув залишки сну і спитав:
— Яких пташок, Вікентію Вікторовичу?
— Звичайних. Синичок, наприклад, повзиків, горобчиків.
— Зрозуміло, люблю!
— От і чудово! — зраділа трубка. — А ви часом не хочете поглянути на один дуже рідкісний екземпляр горобчика?
— Кого, кого? — перепитав Яким Якович.
— Го-роб-чи-ка! — по складах повторив полковник.
— Та невже й горобці тепер стали рідкісними? — здивувався Євдокименко. — Адже їх усюди повно!
— Ет, — засміялася трубка, — то горобці взагалі, звичайні, так би мовити. А цей, кажу вам, дуже й дуже рідкісний і, мабуть, єдиний у світі.
«Ото ще вигадав! — подумав Яким Якович. — Ну що рідкісного може бути в горобця?» Але в трубку сказав:
— Ну, коли так, я б охоче поглянув на нього!
— От і добре, — пробасила трубка. — Тоді швиденько вдягайтесь — і до мене! Машина вже чекає.
Яким Якович поклав трубку, скочив з ліжка, наніс кілька вправних ударів невидимому противникові — для розминки, поприсідав то на лівій, то на правій нозі й підійшов до вікна. Так і є: машина полковника вже чекала під домом.
Він хутко вмився, почистив зуби, надів джинси й ковбойку, мимохідь пригладив неслухняний русявий чуб — і вискочив за двері.
Всю дорогу в машині він думав, що б могло критися за словами полковника, але так нічого й не придумав…
Перед кабінетом Вікентія Вікторовича його зустрів секретар полковника й відразу розчинив двері:
— Полковник чекає, проходьте, товаришу лейтенант!
Яким Якович чітким кроком зайшов у кабінет і виструнчився:
— Лейтенант Євдокименко за вашим наказом прибув!
— Який там наказ — прохання, — перебив його полковник. Він стояв коло вікна, спиною до Якима Яковича, і щось уважно вивчав на підвіконні. Нарешті він обернувся й запитав:
— Ну, як вам цей екземплярчик?
Лейтенант Євдокименко теж наблизився до вікна й побачив на підвіконні невеличку клітку, в якій відчайдушне стрибав звичайнісінький горобійко, наче хотів грудьми розбити грати й вирватись на волю.
— Горобець як горобець, — здивувався лейтенант. — На волю пташці хочеться! — І Яким Якович хотів був просунути у клітку палець, та полковник перехопив його руку:
— Не варто, Якиме Яковичу! Це не зовсім безпечно.
Лейтенант із подивом глянув на начальника, а той усміхнувся й мовив:
— Добре вже, не буду вас більше інтригувати. Сідайте й уважно слухайте…
Виявляється, сьогодні вранці наші радари на кордоні зафіксували дивні сигнали: якийсь незрозумілий і незнайомий об'єкт з надзвуковою швидкістю наближався до нашого кордону з явною метою порушити його.
У повітря негайно піднялися по тривозі три літаки-перехоплювачі — і через сім хвилин доставили на землю у спеціальному контейнері порушника.
Можна лише уявити здивування начальника прикордонної застави, коли він, відкинувши кришку контейнера, побачив у ньому горобця! Начальник простягнув руку, примовляючи: «Через наш кордон навіть горобець непомітно не пролетить!» — і хотів був узяти пташку, щоб випустити на волю, та раптом зойкнув і впав непритомний…
— Сильний електрошок, — встановив лікар, оглянувши потерпілого. — Три дні постільного режиму.
Після цього заступник начальника застави був обережніший. Він надів гумові рукавиці, пересадив небезпечного горобця в невелику клітку, яку взяв у сина, — і за годину ця клітка вже стояла на підвіконні в кабінеті полковника Семенова.
Найкращі фахівці з електроніки й кібернетики швидко встановили, що горобець насправді є електронним роботом з програмовою поведінкою. Замість нутрощів йому було вмонтовано мініатюрну електронно-обчислювальну машину, яка наказувала, куди і з якою швидкістю летіти, а також капсулу для шифровок.
Як ви вже здогадалися, це був горобець агента Z-003.
Щоб розшифрувати донесення агента, знадобилося зовсім мало часу. Причому, окрім самого тексту, фахівці відновили ще й усі події, котрі передували його написанню, — люди полковника Семенова вміли й це! Отож полковник тепер знав геть усю біографію суперагента.
— Ну як, лейтенанте, — спитав Вікентій Вікторович, закінчивши розповідь, — беретеся за цей горішок?
— Хоч зараз! — виструнчився щасливий Євдокименко. Ще б пак! Адже він давно мріяв зійтись у двобої зі справжнім суперагентом найвищого класу! І от — така чудова нагода! Нарешті лейтенанта чекають справжні небезпеки й випробування, а не дрібні операції по знешкодженню другорядних агентиків, котрі здавалися відразу, тільки-но бачили перед собою струнку постать Якима Яковича.