Привид із Валової
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7166-8
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Привид із Валової». Краткое содержание книги:
Бажаного, вибухового ефекту не вийшло, проте кількість відвідувачів усе ж збільшилася. Повз увагу старого нотаріуса це не пройшло, але й витрат помічникові він не відшкодував. Буркнув про те, що Клим розпоряджається конторою, наче власною квартирою, та нарікання мало скоріше ритуальний, десь навіть батьківській характер. Однак справи пішли жвавіше, отже, працювати Кошовому стало трошки веселіше й навіть цікавіше.
Відвідувач, на якого сьогодні із самого ранку чекали в «Штефкові та партнерах», знайшов їхню адресу на Шевській саме через газету. Звали його Борисом Липницьким, він керував одним із нафтових родовищ у Бориславі{12} та несподівано отримав у Львові спадок — кам’яницю на самому початку Пекарської{13}. Не маючи фізичної змоги займатися цими справами, нафтовик тицьнув пальцем у перше-ліпше оголошення, обравши контору пана Штефка.
Справи залагодити сподівався рано, аби не витрачати потім на те часу. Пан Липницький збирався довірити такому собі панові Моргуну займатися своїм спадком, чимшвидше продати його, за що довірена особа матиме наперед обумовлений відсоток. Саме складання довірчого паперу в нотаріуса коштувало так само пристойних грошей. Бо в часи, коли все обертається довкола забудов та різних оборудок із міською нерухомістю, будь-яка угода, що має відношення до процесу, оцінюється дорожче. Ніхто особливо не нарікав і не торгувався. Тим більше — заклопотаний нафтовик Липницький, якому, аби було можна, взагалі не хотілося особисто займатися подібними дрібницями. Сам казав, що готовий навіть більше платити, аби можна було так: видати одну довіреність особі, котра матиме повне право від його імені зробити іншу довіреність, уже на ім’я такого собі Поліщука.
Словом, цей бориславський нафтовик був із тих, хто готовий купити собі за додаткові гроші вирішення поточних проблем.
Він саме сидів у конторі на старому рипучому стільці, коли Кошовий, таки запізнившись на десять хвилин від домовленого часу, вскочив у двері. Старий нотаріус, із незмінними круглими окулярами на носі, котрі робили його дуже схожим на університетського професора з природничих дисциплін, зиркнув на помічника з осудом. Але нічого не сказав, бо Клим з ходу вибачився, розкланявся, швидко роздягнувся. Поки чіпляв на вішак пальто й капелюха та вдягав незмінні конторські нарукавники, клієнт, широкоплечий, гладенько поголений, з м’ясистим носом, бубонів, напевне продовжуючи розмову, почату до Климової появи:
— Та ви ж бачите, пане Штефку, бачите на власні очі! Навіть, перепрошую, на всі чотири ока, тільки не гнівайтесь, у мене жарти такі…
— Та нічого. До речі, треба протерти два, — посміхнувшись у вуса, нотаріус зняв окуляри й старанно витер кожне скельце по черзі носовичком. — Чудово вас розумію та поділяю обурення. Нам, русинам, треба навчитися точності.
— Та про що ж кажу вам, шановний пане! — Липницький ляснув по столу грубою долонею. — Думаєш: жиди гуртуються, поляки гуртуються, московство — так само згуртоване довкола себе. Хочеш, їй-богу, хочеш, аби в нас теж велося так — свій до свого по своє. Я давав кошти на друк газет, просвітницькі книги. Їздили до нас у Борислав ваші, тобто наші… ну, розумієте. Розумієте ж?
— Та чудово вас розумію, — покірно підтвердив Штефко.
— Ось. Були, виступали перед робітниками. Свята справа, наша, я б сказав. І ви ж бачите, бачите — я намагаюся всі справи, які можна, вести з нашими, русинами. Тому вашу контору мені Бог послав! Він руку направив, і жодної миті не пошкодую. Все зробимо, як має бути. Але ж мені порекомендували також пана Моргуна як нашу, цілковито нашу людину. Люкс, думаю собі, не підведе. Ніби зустрілися накоротко. До кави попросив коньяку, але то не важливо, я, грішний, горілку Бачевського полюбляю.
— Свої, — нагадав нотаріус.
— Так я ж про що! — Долоня нафтовика знову ляснула по поверхні столу. — Бачте, маю принцип — свій до свого по своє. Хай би собі пив коньяк. Тим більше, мені сказали — колись, не дуже довго, пан Моргун мав щось із поліцією. Служити там, напевне, не міг. Але людина може мати стосунок до поліції в інший спосіб. Не важливо, для мене то додатковий плюс. Означає: людина відповідальна. І де він зараз? Ми домовилися на певну годину, конкретно — на дев’яту нуль-нуль. Зараз уже п’ятнадцять по дев’ятій. Я ціную свій час, ви цінуєте свій час, ваш помічник… Усяке трапляється, але він тут. Де, питаю вас, моя довірена особа?