Привид із Валової

— Пане Зінгере, — мовив Клим, зітхнувши. — Ми можемо йти до суду. Причому я сам здатен захищати себе, бо, як вам відомо, фаховий адвокат. Нехай моя нинішня служба трошки далека від основного роду діяльності, але то дурниця. Тутешні закони вже знаю, вид на проживання маю. Фактично є громадянином, рівним із вами у правах. Тож, програвши вам суд, навіть отримавши припис сплатити борг у зазначений термін, я зазнаю збитків у короткій перспективі. Ви ж, хочу нагадати, втратите пожильця, який платить невчасно і не ту суму, яку ви дерете з інших квартирантів. Зате, наголошую, рано чи пізно сплачує бодай щось. Хто захоче після мене вселитися не просто в квартиру сумнозвісного адвоката Сойки — туди, де його знайшли мертвим на підлозі? Припустімо, ви знайдете когось. Хто гарантує, що ви сторгуєтесь бодай на таку суму, на яку домовилися зі мною?

Зінгер слухав, сопів і мовчав. Годинника при цьому далі тримав у руці розкритим, немов це щось для нього в даний момент означало. Витримавши твердий та водночас лукавий Климів погляд, він демонстративно затріснув кришечку «цибулини», старанно заховав її на місце, заклав за краї камізельки великі пальці обох рук. Випнув груди й барильце, пожував губами.

— Ви, пане Кошовий, не можете придумати іншого пояснення своїм негідним діям у той час, коли я нагадую про ваші борги.

— Якщо ви знали відповідь, для чого завели розмову?

— Бо вважав — ви припините користуватися особливим становищем!

— Особливі становища для того й існують, аби ними користувалися, пане Зінгере.

— Чудово. Ми обмінялися думками, назвемо розмову так. Але я прийшов нагадати: ми домовлялися про, гм, особливу ціну для вас із урахуванням існування несприятливих обставин. Та й близько не домовлялися, що ви взагалі не будете платити за проживання.

Климове віко знову сіпнулося.

— У нас виникали подібні суперечки не раз, пане Зінгере.

— І не два, — нагадав домовласник. — Між нами, чоловіками, я цілком розумію злу вигоду від свого становища й десь приймаю ваші аргументи. Бо за схожих обставин діяв би так само.

— Не маю жодних сумнівів, пане Зінгере.

— Ось аби ви ще допомогли мені пояснити все це пані Зінгер, слово честі — терпів би заборгованість хоч до католицького Різдва. Ви ж все одно заплатите, бо є порядною молодою людиною.

— З пані Зінгер домовляйтеся самі, — розвів руками Клим. — І ви праві, я справді заплачу. Навіть, може, сьогодні, але завтра — вже напевне. Чекаю на клієнта, складатиме довірчий лист. Йдеться про нерухомість. Матиму солідні комісійні, тоді й розрахуємося.

— У такому разі, пане Кошовий, дуже перепрошую, що затримую вас своїм вранішнім, не дуже доречним, як тепер розумію, візитом. Хай вам нині Бог помагає!

Сказавши так, домовласник відкланявся й пішов геть, залишивши по собі ледь чутний, хоч все одно прикрий, запах поту.