Вибрані твори. Том I

Вона намагається посмiхнутися, але ледве стримує сльози. Вiн iде до дверей i вiдчиняє їх. На порозi стоїть Рiчард, вiн без плаща.

Ви могли пiдняти клямку i зайти, мiстере Даджен. У нас просто, без церемонiй. (Гостинно). Заходьте!

Рiчард невимушено заходить, зупиняється бiля столу i роззирається навкруги; помiтивши на стiнi зображення духовної особи, злегка морщить нiс. Джудiт не вiдводить очей вiд чайницi.

А дощ i досi йде? (Зачиняє дверi).

Рiчард. Іде, хай йому... (Зустрiвся очима з Джудiт, яка в ту хвилину швидко й гордовито глянула на нього). Прошу пробачення, але... (показує на свою мокру куртку) самi бачите...

Андерсон. Роздягнiться, сер, i повiсьте куртку отут, бiля камiна; дружина моя пробачить вам. Джудiт! Засип-но ще ложку чаю, щоб i мiстеру Даджену вистачило.

Рiчард (глузливо дивлячись на нього). Ось вона — сила багатства, пасторе! Навiть ви люб’язнi зо мною вiдтодi, як я одержав батькову спадщину.

Джудiт обурено кидає ложку.

Андерсон (не втрачаючи лагiдного настрою, допомагає Рiчарду скинути куртку). Менi здається, сер, що, користуючись моєю гостиннiстю, ви не можете бути такої поганої думки про неї. Сiдайте, прошу! (Тримаючи в руках куртку, показує на рiзьблене крiсло).

Рiчард, що залишився в самiй сорочцi, якусь хвилину з викликом дивиться на пастора; потiм, кивнувши головою, нiби на визнання того, що пастор має рацiю, сiдає. Андерсон скидає свiйплащ зi спинки стiльця на сидiння i замiсть нього вiшає бiля вогню куртку Рiчарда.

Рiчард. Я прийшов на ваше запрошення, сер. Ви передавали, що маєте сказати менi щось дуже важливе.

Андерсон. Я вважаю своїм обов’язком застерегти вас.

Рiчард (рвучко схопився). Маєте намiр читати менi проповiдi? Вибачте — менi бiльше до смаку прогулятися пiд дощем. (Хоче стягти зi стiльця свою куртку).

Андерсон (зупиняє його). Заспокойтеся, сер! Я не красномовний проповiдник. Це вам загрози не становить. (Рiчард мимоволi усмiхається. Очi йому м’якшають, вiн навiть жестом просить пробачення. Андерсон бачить, що приборкав його, i звертається до нього, цього разу вже серйозно). Мiстере Даджен! У цьому мiстi вам загрожує небезпека.

Рiчард. Яка небезпека?

Андерсон. Ви можете зазнати долi свого дядька. Шибениця майора Суїндона!

Рiчард. Це загрожує вам, а не менi. Я попереджав вас...

Андерсон (перебиває його добродушно, але авторитетно). Так-так, мiстер Даджен. Але в мiстi вважають iнакше. Та навiть якби менi й загрожувала небезпека, то в мене тут є обов’язки, якими я не можу нехтувати. А ви — вiльна людина. Навiщо нам ризикувати?

Рiчард. А на вашу думку, панотче, моє життя багато варте?

Андерсон. Я вважаю, що життя людини — однаково якої саме — варте того, щоб його врятувати. (Рiчард iронiчно вклоняється, Андерсон i собi вiддає жартiвливий уклiн). Прошу, випийте-но чашку чаю, щоб запобiгти простудi.

Рiчард. Я бачу, що мiсiс Андерсон далеко не так наполягає на цьому, як ви, пасторе.

Джудiт (її душить почуття образи; вона гадає, що це почуття має подiляти й чоловiк її i що вiн це мусить висловити Рiчардовi у вiдповiдь на кожну його образу). Прошу вас — задля мого чоловiка. (Бере чайник i ставить на вогонь).

Рiчард. Знаю, що не задля мене самого, мадам. (Пiдвiвся). Але, мабуть, не доведеться менi переломити з вами хлiб, панотче.

Андерсон (жваво). Пояснiть менi чому?

Рiчард. Тому, що у вас є щось таке, що я шаную, i це примушує мене бажати, щоб ми з вами були ворогами.

Андерсон. Добре сказано. За таких умов, сер, я готовий бути i вашим ворогом, i чиїм завгодно. Джудiт, мiстер Даджен лишається пити чай. Сiдайте, за кiлька хвилин чай буде готовий. (Рiчард збентежено дивиться на нього, потiм сiдає i низько нахиляє голову, щоб приховати, що його душить спазма). А я щойно казав своїй дружинi, мiстере Даджен, що ворожнеча...

Джудiт благально дивиться на чоловiка й хапає його за руку i робить усе це так пристрасно, що вiн враз уриває мову.

Ну, гаразд, гаразд — розумiю. Бачу, що не повинен вам цього говорити; але тут не було нiчого такого, що могло б порушити нашу друж... тобто — я хотiв сказати — ворожнечу. Джудiт — ваш запеклий ворог.

Рiчард. Коли б усi мої вороги були подiбнi до мiсiс Андерсон, з мене був би найкращий християнин на всю Америку.

Андерсон (задоволений, поплескує Джудiт по руцi). Чуєш, Джудiт? Мiстер Даджен спритний на комплiменти.