Вибрані твори. Том I
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96881-5-6
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том I». Краткое содержание книги:
Джудiт. Так, вiн мiг сказати їм. І я могла.
Андерсон. Усе це дуже дивно, майже смiшно. Дивна рiч, як такi дрiбнички вражають нас навiть у най... (Уриває мову й починає надягати на себе Рiчардову куртку). Треба вiднести йому його куртку. Я знаю, що вiн скаже. (Передражнюючи iронiчну манеру Рiчарда). «Ви стурбованi за мою душу, пасторе, а також i за свiй парадний сюртук». Адже так?
Джудiт. Так. Саме це вiн i скаже тобi. (Неуважно). Але це не має значення. Я вже нiколи не побачу нi тебе, нi його.
Андерсон (кепкуючи з неї). Ну, ну, ну! (Сiдає поруч неї). Оце так ти додержуєш своєї обiцянки, що менi не доведеться червонiти за мою хоробру дружину?
Джудiт. Нi, так я порушую її. Я не можу додержати слова, даного йому; чому ж менi додержувати те, що дала тобi?
Андерсон. Не говори таких дивних речей, моя мила. Це здається нещирим.
Вона з невимовним докором дивиться на нього.
Так, голубко, дурницi — завжди нещирi, а моя люба каже зараз дурницю. Справжнiсiньку дурницю. (Обличчя її темнiшає; з нiмою впертiстю вона дивиться просто перед себе i не повертається до нього, заглиблена в думки про Рiчардову долю. Вiн пильно придивляється до її обличчя, бачить, що його жарти не справили на неї нiякого враження; раптом змiнює тон i, вже не приховуючи своєї тривоги). Хотiв би я знати, що тебе так налякало! Чи була тут боротьба? Вiн оборонявся?
Джудiт. Нi. Вiн усмiхався.
Андерсон. Як ти гадаєш, розумiв вiн, що йому загрожує?
Джудiт. Вiн розумiв, що загрожує тобi.
Андерсон. Менi?
Джудiт (монотонно). Вiн сказав: «Вживiть усiх заходiв, щоб врятувати його». Я обiцяла — i не можу додержати свого слова. Вiн сказав: «Нiзащо в свiтi не кажiть йому, що саме загрожує менi». А я сказала тобi. Вiн сказав, що коли навiть ти довiдаєшся, то все одно не зможеш врятувати його, що вони i його повiсять, i тебе не помилують.
Андерсон (пiдвiвся, з благородним обуренням). І ти гадаєш, я допущу, щоб людина, сповнена такого благородства, загинула, як собака, тимчасом як кiлькох слiв досить, щоб смерть та стала смертю християнина? Менi соромно за тебе, Джудiт!
Джудiт. Вiн буде непохитним у своїй вiрi так само, як ти у своїй, i ти можеш на нього покластися до кiнця. Так вiн сказав.
Андерсон. Хай простить йому Господь! Що вiн ще говорив?
Джудiт. Вiн попрощався зi мною.
Андерсон (схвильований ходить вперед i назад). Бiдолаха! Бiдолаха! Сподiваюся, Джудiт, ти попрощалася з ним ласкаво i приязно?
Джудiт. Я поцiлувала його.
Андерсон. Що? Джудiт?
Джудiт. Ти гнiваєшся?
Андерсон. Нi, нi. Ти зробила, як треба; ти зробила, як треба. Бiдолаха, бiдолаха! (З глибоким смутком). Скiнчити на шибеницi таке молоде життя! А потiм вони повели його?
Джудiт (стомлено). Потiм ти опинився тут, а бiльше я не пам’ятаю нiчого. Здається, я знепритомнiла. А тепер попрощаймося, Тонi. Мабуть, я знову втрачу свiдомiсть. О, якби вмерти!
Андерсон. Нi, нi, моя люба. Ти повинна опанувати себе i бути розумною. Нiщо менi не загрожує. Немає жодної небезпеки.
Джудiт (урочисто). Ти йдеш на смерть, Тонi, — на вiрну смерть, якщо Господь допустить, щоб убивали безневинних людей. Вони тебе не пустять до нього; вони заарештують тебе, тiльки-но ти назовеш своє iм’я. Адже ж солдати приходили сюди по тебе.
Андерсон (мов громом вражений). По мене!!! (Кулаки його стискаються, жили на шиї напружуються, обличчя червонiє, мiшки пiд очима набухають гарячою кров’ю; мирна людина зникає, перетворившись на розлюченого, грiзного войовника. Джудiт, як i до того, заглиблена у власнi думки, не дивиться на нього; в очах у неї непохитнiсть — це нiби вiдбиток непохитности Рiчарда).
Джудiт. Вiн пiшов за тебе: вiн вмирає, щоб тебе врятувати. Тому-то вiн пiшов у твоєму сюртуку. Тому-то я поцiлувала його.
Андерсон (вибухаючи). Будь вони проклятi! (Голос його став рiзкий i владний, рухи сповненi грубою силою). Ей, Ессi! Ессi!
Ессi (вбiгаючи). Я тут!
Андерсон (рвучко). Бiжи мерщiй, щодуху бiжи до заїзду. Накажи там осiдлати найдужчого, найбаскiшого коня.
Джудiт пiдводиться, дивиться на нього.
Гнiду кобилу, якщо вона не зморена... i нi хвилинки не зволiкаючи! Бiжи до стайнi та скажи негровi, що я подарую йому срiбного долара, якщо кiнь чекатиме на мене, коли я надiйду, i що я йду слiдом за тобою. Ну, бiжи!
Його енергiя передається Ессi, i вона стрiмголов вилiтає з кiмнати. Вiн хапає свої чоботи, бiжить з ними до стiльця, що коло камiна, починає швидко взуватися.
Джудiт (не вiрячи, що вiн здатний на таке). Ти не йдеш до нього?
Андерсон (взуваючись). Іти до нього? Яка рацiя? (Напружуючись, натягає перший чобiт, бурмотить сам до себе). Я пiду до них, ось куди! (До Джудiт, владно). Дай сюди пiстолети! Вони менi потрiбнi. І грошей! грошей! Менi потрiбнi грошi — всi, якi є в домi! (Бурмочучи, нахиляється, береться за другий чобiт). Ще б пак, для нього було б великою втiхою, аби я телiпався на шибеницi поруч з ним! (Взуває другий чобiт).
Джудiт. То ти його кидаєш напризволяще?
Андерсон. Жiнко, прикуси язика! І давай менi пiстолети! (Вона прямує до шафи, виймає звiдти шкiряний пояс з прикрiпленими до нього двома пiстолетами, порохiвницею, патронташем. Усе це вона кидає на стiл. Потiм, одiмкнувши одну з шухляд, виймає гаманець. Андерсон хапає пояс i, надягаючи його, провадить далi). Якщо вiн у моєму вбраннi став їм за мене, то тепер вони, напевно, приймуть мене за нього! (Застiбає пояс). Чи схожий я на нього?
Джудiт (повертається з гаманцем у руцi). Зовсiм не схожий.
Андерсон (вириває в неї з рук гаманця, висипає на стiл усе, що в ньому є). Гм! Побачимо!
Джудiт (безпорадно сiдає). Може б, менi помолитись? Як ти гадаєш, Тонi?
Андерсон (лiчить грошi). Помолитись? А хiба скинеш молитвами Суїндонову мотузку з шиї Рiчарда?
Джудiт. Господь може пом’якшити серце майоровi Суїндону.
Андерсон (презирливо, ховаючи в кишеню жменю грошей). То нехай вiн це i зробить! А я не Бог i мушу обирати iншу путь... (Джудiт приголомшена таким блюзнiрством, вiн шпурнув гаманця на стiл). Прибери! Я взяв двадцять п’ять доларiв.
Джудiт. Хiба ти зовсiм забув про те, що ти — священик?
Андерсон. Священик... тьху, хай йому грець! Мiй капелюх, де мiй капелюх? (Хапає капелюха i плащ, нашвидку одягається). Тепер слухай. Якщо ти можеш домогтися побачення з ним пiд виглядом його дружини, перекажи йому, щоб вiн до завтрашнього ранку тримав язика за зубами; це дасть менi потрiбну вiдстрочку.
Джудiт (урочисто). Ти можеш покластися на нього до кiнця.
Андерсон. Ти дурна, Джудiт, зовсiм дурна! (На хвилину стримує свiй запал i говорить майже так само, як ранiше, спокiйно, виразно i впевнено). Ти не знаєш чоловiка, з яким одружена!