Тарас. Повернення
- Автор: Денисенко Александр
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4918-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Тарас. Повернення». Краткое содержание книги:
Чи міг він знати, навіщо російський цар вертає йому вдавану свободу?
«От яка дорога мені сьогодні приверзлася!» — засмутився про себе Шевченко, на виду лишаючись бездумно покірним. Навіть різкий погляд невідомого йому поручника фон Ферта, який придивлявся до нього крізь щілину в дверях, ані риски не змінив у його солдатській полуді. Неясний здогад лише прокрався до серця. Щось віщувало Тарасові, що той голомозий приїхав по його душу. І коли його від Ферта закрив собою Чарц, що, так само випендрюючись, як Обрядін, походжав поміж солдатів, Шевченко глибоко вдихнув і на мить розслабився.
— Хивы возьмём зимой! А там, глядишь, весной и Ассирия наша, Афганистан! Ну, а летом помоем сапоги в Индийском океане! — зафанфаронив підпоручник Чарц і, не обертаючись до Шевченка, вихопив у нього домбру, яку той сховав за ногою.
Двері рипнули, й увійшов Ферт. Про всяк випадок Пєтров вирішив за ним не заходити. Персона поручника його дратувала своєю цивілізованою правильністю і європейською вихованістю. Таке тут, на Мангишлакові, не сприймалося. І він уже вкумекав що, окрім Шевченка, багато чого в гарнізоні Фертові не сподобається. Тому йому, не так давно розжалуваному за хабарі з офіцерів в унтери, краще було не висовуватися.
— Третья рота! Подбородки кверху! Лихость в глазах! — скрикнув Обрядін, витягуючись перед поручником. — Перед вами личный представитель командующего Оренбургским гарнизоном Стефан Иоганович фон Ферт!
— Здравия желаем, господин поручик! — заревла вся третя рота, аж луна прокотилася за фортечні стіни.
Від надмірної гучності та нестерпного смороду Ферт скривився. Затим схилив голову, чи то вклонився сам, чи то просто труснув, щоб у мізках не шуміло. Штофи під ногами, дівки на нарах, водевіль замість шикування, писар, що ховається за дверима, і алкогольний сопух — усе в цьому півбатальйоні гнівило його. Однак коли він озирнувся і всіх обдивився, то, кривлячись в усмішці, сказав тільки три слова:
— Вот это зря.
— Что зря, господин поручик? — перепитав збентежено Обрядін.
— Что танец прервали. Задорный очень.
Хтось відштовхнув Пєтрова вбік. Він увім’явся в стіну, і повз нього до казарми проскочив переполоханий вістовий казак із дуже довгими вусами й ще довшим чубом. Потрясаючи ними, немов у пропасниці, він закричав, віддаючи честь то Обрядіну, то Ферту, то Чарцу:
— Господа! Господа!.. На пристани казахские повстанцы атамана Исы шхуну «Ласточка» подожгли!
— Всех в ружьё! — негайно скомандував фон Ферт.
— Третья рота в ружьё! — підхопив Обрядін.
А фельдфебель забігав поміж нар і заходився виштовхувати ще не вдягнених солдатів із криками:
— Встали и побежали! Ружья берите, а не эти маски!
Усі, хто в чому був, побігли з казарми, хапаючи дорогою з пірамід рушниці.
На дерев’яний причал виїхала трійка коней, яка тягла на повозі команду пожежників разом із заливною пожежною трубою і метрової висоти металевим заливним ящиком. Повіз далеко не проїхав по тонких дошках, а спинився на самім початку довгої вимостки, так що до палаючого поштового човна з назвою «Ласточка» лишилося ще метрів із десять. Пожежники зіскочили і, розганяючи матросів, що заливали відрами охоплене полум’ям вітрило морською водою, взялися розкручувати шланги і припасовувати до них дві довгих труби, які закінчувалися брандспойтами.
Як на біду, здійнявся сильний вітер і вогонь із вітрила загрожував перекинутися на мішки з поштою. Біля тих мішків стовбичив капітан, котрий відмовлявся покинути своє судно.
— Бросайте эти дурацкие трубы! Берите ведра — и к нам! — кричав він пожежникам, приймаючи від матросів відра з водою і поливаючи довкола себе палубу, щоб не зайнялися поштові мішки.
Брандмейстер виявився башкиром. Мову російську розумів погано. Тому у відповідь лиш заспокійливо хитав головою і промовляв не так до капітана, як до своїх пожежників:
— Угля насыпай! Шайтан-машина поджигать будем! И вода пойдёт!
Двоє пожежників кинулися виконувати його наказ і почали накидати в топку під заливним ящиком вугілля. Зігрітий парою котел грізно зашипів.
— Сгорит ведь сейчас всё! — нервово кричав капітан брандмейстерові. — Ставь своих на вёдра!
— Этот машина новый, немецкий! Сейчас от пожар один мокрый место останется! — торочив своєї брандмейстер, насилу накручуючи вентиль, щоб посилити паровий тиск. — Джигиты, держай трубу! Сейчас давай! — гукав своїм.
І в трубі й справді зашуміло, правда, замість води з її отвору повалила гаряча пара. Розжарений випар обварив пожежника, що тримав брандспойт, і той страшно скрикнув, схопився за обличчя руками і стрибонув із причалу в море.