Тарас. Повернення

І Пастушок неначе обійняв поглядом старого шкарабана Тапашова. Той не втерпів і розколовся, випав із ролі й реготнув.

Служиві в чорних масках, що дедалі прибували з сусідніх казарм, пирснули сміхом, неначе один здоровезний чолов’яга. Почулося улюлюкання, сміх. Дехто почав виходити.

І, щоб урятувати водевіль, Шевченко взамін «Япурая» утнув веселий казахський танець «Айголек»[6].

Тапашов-доктор стрепенувся і заговорив, як міг, замість віршів прозою:

— І з такими большімі глазами, невже ти любіш свого задріпаного жениха?

— Аякже, я для нєво шо хошь сдєлаю! Ось захочу і роздінусь! — підхопив Тапашова Пастушок і скинув із себе сарафан, лишаючись у спідньому.

Одна з потіпах, замотана в простирадло, вибігла скоренько до артистів і схопила свій сарафан. Коли ж тікала назад на нари, простирадло ненароком впало, оголюючи її сідницю.

Казарма загула гоготанням. А Пастушок заходився танцювати казахський хоровод «Айголек», затягуючи до кола всіх «акторів»…

…Веселі звуки хороводу прокочувалися темними переходами між казармами і, віднесені гарячими протягами, закручувалися вихорами пилюки в синьо-червоних відблисках вітражних вікон каплиці. Серед інших похмурих приміщень Новопетровської фортеці її призначення було найцинічнішим — у ній відспівували страчених, закатованих і небіжчиків-солдатів. На плескатий камінний одр сіялася пилюка. Біля нього стояв поручник фон Ферт і обмахував себе японським віялом. Йому після холодного Санкт-Петербурга було загаряче в пустелі. Він розглядав під стінами каплиці хрести з піщанику, на яких були викарбувані прізвища й дати народження без дат смерті, і кривився від пилюки, що кружляла в тьмяних променях і залазила скрізь.