Panicoffski
- Автор: Кундер Ріо
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-114-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Panicoffski». Краткое содержание книги:
Латинські танці передбачають мінімум одягу, легкі рухи, легку музику, легкий секс. І от серед усього цього карнавалу до хлопця раптом приходить справжнє кохання.
Автор роману Ріо Кундер — насправді наш український поет Семен Либонь. Зараз він дійсно живе в Британії, і дійсно викладає сальсу. А про інші паралелі ми можемо тільки здогадуватися. Як фахівець, Семен твердить, що сальса — танець закоханих, у той час коли танго — це спогад про кохання. Спробуйте станцювати сальсу разом із героями Кундера-Либоня і зануритися в кохання у всіх його виявах — від легкого поверхневого аж до глибоко психологічного.
Перед вами один з рідкісних випадків, коли секс є не гарніром чи ілюстрацією, а головною темою, сюжетом та пружиною дійства. Секс — це танець. Танець — це кохання. Кохання — це сальса. Сальса — це секс. Коло замкнулося, і у вас немає виходу.
Смійся-смійся, Фабі, а я не жартую… Невинне ваше ім'я Педро для мене значитиме на все життя щось зовсім инше. Ґумку «Педро» потім загортали назад до паперу, відтак удома обвалювали в цукрі й клали до морозилки, щоб назавтра знову жувати по черзі. КҐБ тому жуванню дуже протидіяв. Ясна річ, радянська людина не могла жувати, як якийсь імперіяліст-американець. Тож каґебістів розсилали по школах, і ті читали дітям повчальні лекції на спеціяльному уроці комуністичного виховання про те, як одного разу їхні однолітки під готелем випросили жувальну ґумку в иноземця, а потім померли, бо ту передбачливо отруїли капіталісти!
Освальдо спить. Уві сні він бачить свій омріяний сонячний гарячий Буенос-Айрес. Ось виринає він, малий, а з ним маленька Фабіана з тої крихітної фотки, яку вона носить у гаманці і щойно показала йому у Velvet Underground. Ось вони стоять у масках, щоб не впізнала таємна поліція. Он іде ця жіночка. Виглядає на иноземку. Вона дивиться ліворуч, праворуч, чи нема тут раптом кого з панівної хунти? «Here it is Osvaldo, — real Czechoslovakian Pedro chewing gum!» — каже чомусь англійською і простягає заповітний прямокутничок. Він прудко його вихоплює з руки, — thank you! — і вони щодуху біжать з Фабіаною до майдану Пляса де Майо і гупаються на лаву просто під президентським палацом Каса Росада. Вони ділять ґумку навпіл і починають смачно в унісон жувати. Освальдо швидко відчуває біль у шлунку й печінці, в голові паморочиться. Крізь імлу перед очима він бачить на землі Фабіану, що стоїть рачки і блює кров'ю. До них біжать люди у військових одностроях і темних окулярах. Вже непритомніючи, Панікоффскі чує напівістеричний крик: «Товариші! Це — чергова брудна провокація американського імперіалізму проти радянської влади!» Нарешті Освальдо не крутиться — мозок відключився й цілковито відпочиває…
Як же ж повільно повзе час! Вона має приятеля, з котрим живе, бо так сталося. «Я була сама, й мені було дуже погано. А Нік був такий добрий до мене! Коли сюди приїхала рік тому, влаштувалася спершу пилососити у Центрі сучасного мистецтва. Я не мала поняття, хто то був такий, той Нік. Першого таки дня на роботі була вся на нервах. Мову розуміла погано, що не скажуть, нічого не могла втямити. Це дратувало, як видно, нових колеґ, а я почувалася дедалі більш непевно. Тоді повз мене пройшов Нік і якось дуже тепло до мене усміхнувся. Щось сказав, я не зрозуміла. Але міміка була така кумедна, що ми разом розсміялися. Відтак він зробився серйозним і повільно так каже з розрахунку на моє нерозуміння: «Хочеш, підемо кудись разом увечері?» Уявляєш, отак відразу підчепити мене хотів! Я, звичайно, кажу «ні». Потім дівчина, що там працювала, спитала, звідки я знаю Ніка Менотті. «А, Менотті! — один з найбільш контроверсійних митців-аванґардистів. Бачив ту його виставку в Центрі сучасного мистецтва. Нове слово. Дадаїзм 21 сторіччя. Особливо тоді вразила та стара подерта брунатна валіза, що валялася під ногами просто в дверях зали! Я ще подумав спершу, що якийсь жебрак безпритульний вирішив від холоду сховатися серед прекрасного, аж поки не помітив поруч табличку: «Нік Менотті: Валіза, що валяється під ногами у дверях зали». Композиції Менотті постійно обговорюють мистецькі рубрики національних ґазет. Вони шокують критиків, але це не завадило журі найпрестижнішої британської мистецької премії торік присудити її саме Нікові. Й ось тепер на додачу до премії він, виявляється, ще й живе з Фабіаною. А я йому за це, слово чести, наставлю роги, незважаючи на те що справді є великим фаном аванґарду. Та зв'язок із Фабі в мене тепер уже чомусь здатен викликати до чоловіка лише глибоку неприязнь.