Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
«Їх троє, а я один. Не впоратись мені самому,— подумав селянин.— Але знущатися з мене і красти моє добро не дозволю».
Підійшов він до непроханих гостей та й каже:
— Для мене, звичайно, велика честь, що до моєї злидарської оселі завітали слуга божий та славетний лікар. Проте дивуюся, що в такому шановному товаристві я бачу й лихваря. Ото вже жадібний! Ви ще й по одному банану не зірвали, в він уже п’ять загріб, і всі — спілі-спілі!
— Ненажера! — гримнув на лихваря чернець.— Це ти так поважаєш божого слугу? Забирайся геть! А як ні — то начувайся!
Лихвар подивився на гнівні обличчя всіх трьох і подумав:
«Їх троє, а я один. Не впораюся з ними».
Зітхнув і поплентав з двору.
Селянин підійшов до лікаря.
— Не гнівайтесь на мене, шановний пане, але гадаю, ваша наука не може лікувати людей від тих хвороб, які на них бог посилає.
— Що ти верзеш, невігласе? Та ж я зцілив од тяжких недуг силу-силенну хворих!
— Коли хто з тих хворих і видужав, то на те була божа воля.
— Яка там у біса божа воля?! — розгнівався лікар.— Це я їх вилікував, а ке якийсь там бог!
— Людоньки! Він богохульник! — розлючено вигукнув чернець.— Ти не віриш у безмежну могутність отця небесного?
— Цей нечестивець наважився осквернити ім’я боже! — обурено мовив господар.— Нема йому прощення!
«Їх двоє, а я один. Не впораюся з ними»,— подумав лікар.
Кинув на землю зірвані банани і попхався з двору.
Залишившись наодинці з ченцем, селянин спитав:
— Ти, отче, за своє життя, певно немало святих книг прочитав? То скажи мені: хоча б у одній мовиться про те, що можна чуже добро красти?
— Ні,— відповів чернець.— У жодній не доводилося читати такого.
— То чому ж ти зайшов до мого двору і рвеш банани з дерева, яке тобі ке належить?
Поки чернець думав-гадав, що на це відповісти, селянин узяв палицю і, показуючи на дорогу, сказав:
— Іди собі, святий отче, і більш не пхайся туди, куди тебе не просять.
Чернець подививсь на палицю і хутенько подався з двору.
Отак мудрий селянин завдяки своїй кмітливості позбувся непроханих гостей.
ПЕНЗЛИК МАЛЯНА
Китайська народна казка
Жив колись бідний хлопець на ім’я Малян. З самого малечку він мріяв про те, щоб навчитись малювати. Та от біда: не було в нього за що купити пензлика. Якось довелося йому йти повз школу. Зазирнув він у відчинене вікно і побачив, як учитель малює картину. Зайшов хлопець у клас і попросив учителя хоч на деякий час дати йому пензлика.
Учитель здивовано витріщив на нього очі, а потім як гаркне:
— Злидар! Малювати, бачте, йому захотілося. Ану геть звідси! — і вигнав Маляна зі школи.
«Хіба коли бідний, то й малювати не дозволяється? » — обурився хлопець, і йому ще дужче захотілося навчитись малювати. Бувало, збирає хмиз у горах, візьме гілку і давай на піску пташок малювати. А то піде на річку, вмочить пальця у воду і тут, просто на камені, рибок малює.
З часом Малян навчився добре малювати, а пензлика в нього все не було. А як же він хотів його мати! Приснилося йому якось, що підходить до нього сивобородий дідусь і дарує йому вимріяного пензлика.
— Це чарівний пензлик,— сказав дідусь,— тож будь обережний із ним, бо може статися лихо.
Від радощів хлопець аж прокинувся. Що за диво! В руці він справді тримав пензлика. Схопився Малян з ліжка й одразу заходився малювати птаха. Та щойно закінчив він роботу, як птах змахнув крилами й полетів.
Відтоді Малян цілісінькі дні просиджував дома і малював бідним селянам всілякий реманент: у кого плуга немає — тому плуга, кому мотика потрібна — тому мотику.
Незабаром чутка про ці Малянові витівки докотилася й до місцевого поміщика. Той звелів своїм служникам схопити хлопця і привести до маєтку, щоб Малян малював лише для цього одного.
Вислухавши зухвалі вимоги поміщика, Малян відповів, що він не буде малювати. І хоч як на нього кричали, хоч чим погрожували, та він не відступав від свого. Розгніваний поміщик наказав відвести хлопця до стайні і замкнути там. Нехай померзне ночами, поголодує, може, тоді слухняніший стане.
Саме тоді було дуже холодно, а жорстокий поміщик аж три доби на випускав хлопця, сподіваючись, що за цей час він або помре від голоду, чи холоду, або погодиться на його умови. Та коли на четвертий день він пішов подивитись на Маляна, то був украй здивований: хлопець сидів біля грубки і їв коржики.
Злющий, мов сто чортів, поміщик загукав на своїх служників і наказав їм убити хлопця, а його чарівний пензлик принести до поміщицьких покоїв. Служники відчинили двері стайні, а там нікого немає, лише бамбукова драбина стоїть під стіною. Зрозуміли вони, що Малян намалював драбину, виліз на горище і втік.