![Гумор та сатира [збірка] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/7/5/1/gumor-ta-satira-zbirka-download.jpg)
Гумор та сатира [збірка]
- Автор: Таксюр Ян Ильич
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Гумор та сатира [збірка]». Краткое содержание книги:
Я родился в Киеве. Отец рабочий, участник Великой Отечественной войны. Мать училась в Киевской консерватории, готовилась стать оперной певицей. Однако война и тяжёлая болезнь этому помешали.
После института служил в армии, потом преподавал историю, занимался самодеятельным театром. Сколько себя помню, всегда сочинял. Эта привычка сохранилась до сих пор. В 80-х и 90-х стал публиковать сатирические стихи, писать для эстрады, телевидения, анимации. Работал в газете.
Моё литературное имя Ян Таксюр. В Святом Крещении я — Иоанн. Крещение и приход к Православной вере считаю главным событием своей жизни. До того, как это произошло, долго блуждал среди духовных соблазнов своего поколения — от западных интеллектуальных игр до восточных «практик» и прочей ложной премудрости. Однако Бог очень милостив ко мне. Через падения и скорби я пришёл туда, где душа поняла: здесь мой дом.
У меня есть жена, дочь и сын. Вообще, я очень счастливый человек.
Куда? Навеки в муку,
Где ад и темнота?
Или протянет руку
И ей Господь с Креста.
И плакала устало,
Но милосерден Бог.
Надежда трепетала,
Как на ветру листок.
Плач про народ незбагненний
Ось народ.
Під синім небом, серед білих хмар
Він крізь час, мов ріка,
Лине і лине…
— Звідки і хто ти, народе гарний?
— З України.
— Де були ви, люди?
Що шукали? Чом зігнулися сумно
Мов колосся під вітром у полі?
— Де були? Та усюди.
Що шукали? Та, мабуть, того,
Чого в світі мало — кращої долі.
— Хто ж ті мудрі, хто ж ті добрі,
Що водили вас по світах
І в будні, і в дні Великодні?
— Та вожді наші та керманичі народні.
Тільки мудрі вони не дуже, та й…
(Глянули карі очі за обрій,
Глянули сині очі у небокрай)
Та й зовсім вони не добрі.
— Що ж робили ви, як ходили?
На що поклали ви силу?
— Ми ходили та просили,
Просили, просили.
— Що ж, ті сильні та багаті, у кого просили,
Щось вам дали?
— Ні, не дали, бо ми їм не милі.
Ні, не дали, ще й плювали
У личка нам білі.
— Що ж ви будете робити, України діти?
— Знову будемо просити, просити.
Чекати, може, станемо гідні.
— А скільки ж вам ще чекати,
Бідні ви, бідні?
— Ой, не знаєм, не знаєм,
Нікому ми не потрібні.
— Ох, неправда, це неправда, —
Мовила Божа Мати, —
Чи просили ви у Того,
Хто все в світі може?
— Це у кого?
— У Бога, — каже Матір Божа. –
Чи просили в Мого Сина,
Сини України?
— Не просили, бо не треба,
Бо нас вчили, що немає Господа на небі.
Нас учили, що ми горді,
Що усе здолаєм,
Що права і свободи та усякий добробут
Ми самі здобудемо для рідного краю.
— Де ж ви візьмете все добре
Та гарне, та росою умите?
— Знову будемо просити, просити,
Просити.
— А у кого?
— Нам укажуть вожді наші народні.
— Що ж, вони до вас добрі?
— Ні, не добрі, не чесні
І нікуди не годні.
— Що ж, ті люди, в кого маєте
Просить собі долі,
Ті вас люблять?
— Ні, не люблять, зневажають,
За сміття на дорозі вважають,
Так, що серце щемить від болю.
Заплакала Пречистая,
Заплакала Матір Божого Сина:
— Ох, нещасні, горді та вперті
Діти твої, Україно…
Злочинний режим повертається
Я голос чув: «Ми прийдем знову,
Злочинний прийде знов режим…»
І раптом входить Янукович,
І йде Азаров поруч з ним.
Стояла ніч. Ще спали півні.
Страшне видіння, голоси:
«Ми підлікуєм нашу гривню,
Дамо за безцінь ковбаси,
І газу буде в нас чимало…».
Так підло вабили мене,
А ще в руках вони тримали
Щось соковите і смачне.
І посміхалися криваво,
З того, смачного, капав сік.
Хотів я крикнуть «Геть!» чи «Слава!»,
Але від голоду не зміг.
Жахлива мить! По тілу піт лив,
Я ледь не зрікся всіх ідей!
І тут згадав я чисте, світле…
Не пиво, хлопці. Двох людей.
Обличчя двох моїх обранців
(І тануть став ганебний глюк).
Нардеп Крисюк один пан звався,
А інший був — козак Рилюк.
Коли згадались їхні очі,
Де глибина, духовність, дух,
Я закричав катам: «Не хочу!»,
І затулив руками слух.
«Перед лицем таких моральних
Авторитетів та взірців
Не зраджу я! Геть, інфернальні!
Геть, політичнії мерці!».
І зникли Янек і Азаров.
І те, смачненьке, зникло вмить.
(Хоча, як танула примара,
Я встиг шматочок відкусить).
Ох, як же тяжко було, рідні,
У тім двобої та війні!
Зате лишилась в мене гідність,
І всі здобудки — при мені.
Та сил нема. Немов побитий.
Перед очима сало, хліб…
Тут тіло почало тремтіти,
А до зарплати десять діб.
Пішли голоднії судоми,
Тремтить нога, тремтить рука…
І впав! І втратив я свідомість!
І більше, кляту, не шукав.
Народознавець
Я добре знаю свій народ,
Бо я поет-народознавець.
Я маю хист і маю право
Вказати точно, де народ,
А де — підробка чи примара.
Буває вийде в окулярах
Якесь опудало чуже
І каже: «мілая погода!»,
Такую погань до народу
Не віднесу, бо бачу вже
В очах заморські витребеньки;
А мій народ простий, рідненький!
От вчора він зустрівсь мені:
Сидить, всміхається, радіє.
«Ну, як?», — питаю. — «Та надію
В душі плекаю ночі й дні,