— Спочатку Рон, тепер ти, — сердито буркнув Гаррі. — Я жне винний.
* * *
Якщо Гаррі думав, що ситуація поліпшиться, коли всі звикнуть до думки про його чемпіонство, то наступний день показав, як він помилявся. Він уже не міг ховатися від усієї школи, бо почалися заняття. Ніхто в школі не сумнівався, що Гаррі сам зголосився на турнір. І ніхто, крім ґрифіндорців, не був від цього в захваті.
Гафелпафці, що завжди були в напрочуд добрих стосунках з ґрифіндорцями, стали холодні й стримані. Їм вистачило одного уроку з гербалогії, щоб це продемонструвати. Гафелпафці явно відчували, що Гаррі позбавив їхнього чемпіона належної йому слави. Їхню образу загострювало, мабуть, і те, що гафелпафський гуртожиток дуже рідко на щось здобувався, а Седрик був один з тих небагатьох, що зуміли хоч якось прославити гафелпафців. Адже саме завдяки йому вони одного разу перемогли Ґрифіндор у матчі з квідичу. Ерні Макмілан та Джастін Фінч-Флечлі, з якими Гаррі завжди мав дуже добрі стосунки, тепер з ним не розмовляли, навіть коли вони разом пересаджували в один лоток стрибучі цибулини. Зате вони зловтішно реготали, коли одна стрибуча цибулина вискочила у Гаррі з рук і боляче вгатила його в лице. Рон також не розмовляв з Гаррі. Герміона сиділа між ними, змушуючи їх до розмови, і хоч вони відповідали їй нормально, проте дивитися один одному у вічі не хотіли. Гаррі здалося, що навіть професорка Спраут трималася від нього на віддалі — зрештою, вона була вихователькою гафелпафського гуртожитку.
За нормальних обставин він би прагнув зустрічі з Геґрідом, однак урок догляду за магічними істотами означав також зустріч зі слизеринцями — вперше, відколи він став чемпіоном.
Зрозуміло, що Мелфой з'явився біля Геґрідової хижі з коронною глузливою посмішкою.
— Карочє, пацани, дивіться на чемпіона, — сказав він Кребові й Ґойлу, щойно наблизився до Гаррі. — Маєте блокноти для автографів? Нехай швиденько підписує, бо йому небагато лишилося... половина Тричаклунських чемпіонів ґиґнулася... а ти, Поттер, скільки збираєшся протягти? Карочє, споримо, що не більше десяти хвилин на першому ж завданні.
Креб і Ґойл улесливо загигикали, проте Мелфой мусив замовкнути, бо з хижі вийшов Геґрід, тримаючи в руках цілу вежу хитких ящиків. У кожному сидів величезний вибухозадий скрут. Учні вжахнулися, а Геґрід пояснив їм, що скрути вбивають один одного через надлишок стримуваної енергії, і тому кожен учень має взяти одного скрута на повідець і вивести його на прогулянку. Єдине позитивне в цьому задумі було те, що Мелфой миттю забув про Гаррі.
— Вивести оце на прогулянку? — перепитав він з огидою, зазираючи в ящик. — А до чого ми маємо, в натурі, прив'язувати той повідець? До жала, до вибухового заду чи до присоски?
— Довкола тулуба, — показав Геґрід. — Е-е... мабуть, варто натягти рукавиці з драконячої шкури, так, про всєк випадок. Гаррі, ходи сюди — поможеш мені з оцим найбільшеньким...
