Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
Це була комірчина для мітел. Гаррі витріщився на Ріту.
— Ходи-но, серденько... отак... гарнісінько, — знову повторила Ріта Скітер, вмостившись на хитке відерце, що стояло догори дном, а тоді підштовхнула Гаррі до якоїсь картонної коробки й зачинила двері, після чого вони опинилися в темряві. — Подивимось...
Вона розкрила сумочку з крокодилячої шкіри, витягла звідти пучечок свічок, запалила їх помахом чарівної палички й повісила прямо в повітрі. У комірчині стало видно.
— Гаррі, ти не будеш проти, якщо я скористаюся самописним пером? Я тоді матиму змогу розмовляти з тобою нормально...
— Яким пером? — перепитав Гаррі.
Ріта Скітер розплилася в усмішці. Гаррі нарахував три золоті зуби. Вона знову понишпорила у своїй крокодилячій сумочці, витягла звідти ядучо-зелене перо та сувій пергаменту й розклала все те на картонній коробці з-під магічного плямочисту "Місіс Шкряберз". Запхнула в рот кінчик зеленого пера, посмоктала його з помітним задоволенням, а тоді поставила сторч на пергамент, де воно й залишилося, балансуючи на вістрі й легенько тремтячи.
— Перевірка... я Ріта Скітер, кореспондент "Щоденного віщуна".
Гаррі зиркнув на перо. Не встигла Ріта Скітер заговорити, як воно почало харамулькати, пересуваючись по пергаменті:
Приваблива сорокатрирічна блондинка Ріта Скітер, чиє грізне перо проштрикнуло не одну дуту репутацію...
— Гарнісінько, — ще раз повторила Ріта Скітер, відірвала верхній край пергаменту, зіжмакала й запхнула в торбинку. Тоді нахилилася до Гаррі й запитала: — То чому ти, Гаррі... чому ти вирішив брати участь у Тричаклунському турнірі?
— Е-е... — знову пробелькотав Гаррі, бо його увагу відвертало перо. Хоч він і не мовив жодного слова, воно гасало пергаментом, і ось Гаррі вже міг прочитати перше речення:
Потворний шрам, згадка про трагічне минуле, псує привабливе обличчя Гаррі Поттера, чиї очі...
— Гаррі, не звертай на перо уваги, — твердо сказала Ріта Скітер. Гаррі неохоче звів погляд на неї. — Отож, Гаррі... чому ти вирішив брати участь у турнірі?
— Я не вирішував, — відповів Гаррі. — Я не знаю, як моє прізвище опинилося в Келисі вогню. Я його туди не клав.
Ріта Скітер підняла густо мальовану брову. — Гаррі, ти не бійся, що встрягнеш у халепу. Ми всі розуміємо, що ти не повинен був брати участі взагалі. Але ти про це не турбуйся. Нашим читачам подобаються бунтівники.
— Але я не подавав свого прізвища, — повторив Гаррі. — Я не знаю, хто...
— Що ти відчуваєш, думаючи про завдання, які очікують на тебе? — спитала Ріта Скітер. — Ти схвильований? Нервуєшся?
— Я ще про це не думав... так, мабуть, хвилююся, — відповів Гаррі. На цих словах йому неприємно стислося в грудях.
— Як відомо, чемпіони в минулому часто гинули, — пожвавішала Ріта Скітер. — Про це ти думав?
— Ну... кажуть, що цього року буде значно безпечніше, — пробелькотав Гаррі.
Перо шугало пергаментом туди й сюди, ніби на ковзанах.
— Авжеж, ти й раніше дивився смерті у вічі, — пильно глянула на нього Ріта Скітер. — Як це на тебе вплинуло?
— Е-е... — вже вкотре пробелькотав Гаррі.
— Ти вважаєш, що колишня травма спонукає тебе довести всім, чого ти вартий? Підтримати честь свого імені? Чи ти не гадаєш, що спокусився на участь у Тричаклунському турнірі, тому що...
— Я не подавав заявки, — почав дратуватися Гаррі.
— Чи ти хоч трохи пригадуєш своїх батьків? — правила своєї Ріта Скітер.
— Ні, — відповів Гаррі.
— Що б вони, на твою думку, відчували, якби довідалися, що ти змагатимешся в Тричаклунському турнірі? Гордість? Тривогу? Гнів?
Гаррі вже був доволі роздратований. Як він може знати, що відчували б його батьки, якби були живі? Він усвідомлював, що Ріта Скітер дуже пильно за ним стежить. Спохмурнівши, Гаррі уник її погляду і глянув на щойно написані пером слова.
Ці приголомшливо зелені очі заповнилися слізьми, коли в розмові ми згадали про батьків, яких він майже не пам'ятає.
— У моїх очах НЕМАЄ сліз! — обурився Гаррі.
Не встигла Ріта Скітер вимовити й півслова, як двері комірчини для мітел рвучко розчинилися. Гаррі озирнувся, засліплений яскравим світлом. Там стояв Албус Дамблдор, дивлячись на них обох, затиснутих у комірчині.
— Дамблдор! — вигукнула Ріта Скітер, вкладаючи у свій вигук усю можливу радість. Гаррі помітив, що її перо й пергамент раптово зникли з коробки з магічним плямочистом, а Рітині пазуристі пальці миттю застібнули пряжку на її сумочці з крокодилячої шкіри. — Як ся маєш? — спитала вона, встаючи й простягаючи Дамблдорові свою велику чоловічу долоню. — Сподіваюся, ти влітку читав мою статтю про з'їзд Міжнародної конфедерації чаклунів?