Гаррі Поттер і келих вогню

— Ти Рона не бачила? — перебив її Гаррі.

Герміона завагалася.

— Е-е... так... він був на сніданку, — зізналася вона.

— Він і далі вважає, що я подав кандидатуру сам?

— Не думаю... не дуже, — почала плутатися Герміона.

— Що означає — "не дуже"?

— Ой, Гаррі, невже тобі не зрозуміло? — розпачливо вигукнула Герміона. — Він заздрить!

— Заздрить? — недовірливо перепитав Гаррі. — Чому заздрить? Йому що, закортіло перед цілою школою мати ідіотський вигляд?

— Слухай, — терпляче пояснила Герміона, — ти ж добре знаєш, що загальна увага постійно прикута до тебе. Я розумію, що твоєї вини тут немає, — швиденько додала вона, бо Гаррі вже розлючено відкрив рота, — знаю, що ти цього не просипі... але ж... Рон удома весь час мусить рівнятися на братів, а ти його найкращий друг, і ти дуже відомий... він завжди залишається збоку, коли тебе хтось бачить, і він з цим мириться, ніколи нічого не каже, але вчорашнє — то, мабуть, була остання крапля...

— Чудово, — з гіркотою сказав Гаррі. — Просто чудово. Передай йому, що я був би радий хоч зараз з ним помінятися. Скажи, що я готовий... Хоч куди б я пішов, усі витріщаються на мого лоба...

— Нічого я йому не казатиму, — відмовилася Герміона. — Сам скажи, так буде найкраще.

— Я за ним бігати не буду. Нехай нарешті подорослішає! — так голосно крикнув Гаррі, що з сусіднього дерева тривожно знялося кілька сов. — Може, він повірить, що мені з цього мало радості, коли я скручу собі в'язи або...

— Це не смішно, — тихенько сказала Герміона. — Анітрохи не смішно. — Видно було, що вона надзвичайно стривожена. — Гаррі, я подумала... знаєш, що нам треба зробити? Негайно, відразу, як повернемося до замку?

— Знаю. Дати Ронові доброго копняка нижче спини...

— Написати Сіріусові. Мусиш розповісти йому про все, що сталося. Він просив, щоб ти тримав його в курсі всіх подій у Гоґвортсі... він ніби передбачав, що станеться щось подібне. Я маю з собою перо й пергамент. ..

— Перестань, — заперечив Гаррі, озираючись, чи ніхто їх не підслуховує. Але довкола було безлюдно. — Він повернувся, бо заболів мій шрам. Якщо ж я йому скажу, що хтось подав мою кандидатуру на Тричаклунський турнір — він одразу примчить прямо в замок.

— Він волів би, щоб ти сам йому сказав, — суворо обірвала Герміона. — Бо він і так про все довідається...

— Як?

— Гаррі, такого не приховаєш, — дуже серйозно сказала Герміона. — Це відомий турнір, і ти відомий. Я здивуюся, якщо в "Щоденному віщуні" й досі нічого не з'явилося про твою участь у змаганні... про тебе написано майже в усіх книжках про Відомо-Кого... а Сіріус хотів би почути про це від тебе, я в цьому переконана.

— Добре, добре, я йому напишу, — погодився Гаррі, кидаючи в озеро недоїдену грінку. Вони дивилися, як з води вигулькнуло велике щупальце і затягло її вглиб. Тоді повернулися до замку.