Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
— Хто вам тут «Проша»? — спитав бундючно костюм, ще глибше відкидаючись у кріслі.
— Не пізнає! Мене не впізнає! Ви розумієте! — пороснула слізьми секретарка.
— Попрошу не ридати в кабінеті! — вже з серцем сказав дратівливий костюм у смужечку і рукавом підтягнув до себе свіжий стос паперів, виразно наміряючись поставити на них резолюції.
— Ні, несила бачити таке, ні, не можу! — заволала Анна Річардівна і вибігла в секретарську, а за нею кулею вилетів і бухгалтер.
— Уявіть собі, сиджу, — розповідала, тремтячи від збудження, Анна Річардівна, знов учепившись у рукав бухгалтера, — і заходить кіт. Чорний, здоровенний, як бегемот. Я, певно, кричу йому «тпрусь!» Він — драла, а замість нього увіходить товстун, також з котячою якоюсь пикою, і каже: «Що ж це ви, громадяночко, відвідувачам «тпрусь!» кричите?» — і простісінько шмиг до Прохора Петровича, я, певно, за ним, кричу: «Ви з глузду з’їхали?» А він, нахаба, уявіть, просто до Прохора Петровича і сідає навпроти нього в крісло! Ну, той… він — делікатний душею чоловік, але нервовий. Скипів! Не заперечуватиму. Нервова людина, працює, як віл, — скипів. «Ви чого, каже, без доповіді влізаєте?» А той нахаба, уявіть собі, розсівся в кріслі й каже, посміхаючись: «А я, каже, прийшов з вами в одній справі погомоніти». Прохор Петрович скипів знову-таки: «Я зайнятий!» А той, подумати лишень, відказує: «Нічим ви не зайняті…» Га? Ну тут уже терпець Прохорові Петровичу луснув, і він загорлав: «Та що ж це таке? Видалити його геть, чорти б мене взяли?» А той, уявіть, посміхнувся й каже: «Чорти щоб взяли? А що ж, це можна!» І, трах, я не встигла й скрикнути, дивлюсь: нема того з котячою мордою і си… сидить… костюм… Геее! — роззявивши рота, який цілковито втратив усякі обриси, завила Анна Річардівна.
Похлинувшись плачем, вона перевела дух, але і далі верзла щось геть-чисто несосвітенне:
— І пише, пише, пише! Збожеволіти можна! У телефон говорить! Костюм! Усі врозтіч, як зайці!
Бухгалтер тільки стояв і трясся. Але доля тут його порятувала. До секретарської спокійною, діловою ходою входила міліція в числі двох чоловіків. Побачивши їх, красуня заридала ще дужче, тикаючи рукою в двері кабінету.
— Облишмо сльози, громадянко, — спокійно сказав перший, а бухгалтер, відчуваючи, що він тут зовсім зайвий, вискочив із секретарської і за хвилину опинився вже на чистому повітрі. В голові у нього був якийсь протяг, гуло, як у комині, й у цьому гудінні чулись обривки капельдинерських розповідей про вчорашнього кота, що брав участь у сеансі. «Е-ге-ге! Та чи не наш це коточок?»
Не дібравши пуття в комісії, сумлінний Василь Степанович вирішив побувати в її філії, яка містилась у Ваганьковському провулку. І, щоб трохи заспокоїтись, дорогу до філії подолав пішки.
Міська видовищна філія розташовувалася в облупленій від часу віллі в глибині двору і славилася своїми порфировими колонами у вестибюлі.
Але не колони вражали в цей день відвідувачів філії, а те, що діялося під ними.
Декілька відвідувачів стояли, заціпенівши, і видивлялися на дівчину, що, плачучи, сиділа за столиком, заваленим спеціальною видовищною літературою на продаж. Та під цю пору дівчина нікому нічого не пропонувала з цієї літератури і на співчутливі розпити лише відмахувалась, тоді як і згори, і знизу, і з боків, з усіх відділів філіалу сипалося телефонне дзеленчання принаймні двадцяти апаратів, які тріщали, аж надсаджувалися.
Поплакавши, дівчина раптом здригнулася, істерично скрикнула:
— От знову! — і неждано заспівала тремтливим сопрано:
Кур’єр, який з’явився на сходах, насварився комусь кулаком і заспівав разом із дівчиною негучним, тьмяним баритоном:
До голосу кур’єра прилучилися дальні голоси, хор почав розростатися, і нарешті пісня загриміла в усіх кутках філії. В найближчій кімнаті № 6, де містився відділ перевірки рахунків, особливо вирізнялася чиясь могутня хрипкувата октава. Акомпанував хору все гучніший передзвін телефонних апаратів.
горлопанив кур’єр на сходах.
Сльози текли по обличчю дівчини, вона силкувалася зціпити зуби, але рот її розкривався сам собою, і вона співала октавою вище кур’єра:
Вражало мовчазних відвідувачів філії те, що хористи, розпорошені по різних місцях, співали дуже влад, начебто весь хор стояв, не відводячи очей з невидимого диригента.