Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
Той, хто піднімався на гору на п’ятій годині катування розбійників, був зверхником когорти, який примчав з Єршалаїма в супроводі джури. Лава вояків за знаком Щуролупа розімкнулася, кентуріон салютував трибунові. Той, відвівши Щуролупа вбік, щось прошепотів йому. Кентуріон вдруге відсалютував і рушив до гурту катів, що сиділи на каменях біля підніжжя стовпів. Трибун же спрямував свою ходу до того, хто сидів на триногому дзиґлику, і той ґречно підвівся назустріч трибуну. І йому щось неголосно сказав трибун, і вони обоє пішли до стовпів. До них прилучився і зверхник храмової сторожі.
Щуролуп, гидливо косуючи на брудне ганчір’я, що лежало на землі біля стовпів, ганчір’я, яке недавно було одягом злочинців, від якого відмовилися кати, відкликав двох із них і наказав:
— За мною!
З найближчого стовпа долинала хрипка безтямна пісенька. Підвішений на ньому Гестас під кінець третьої години катувань стерявся умом від мух та сонця і тепер тихо співав щось про виноград, але головою в чалмі зрідка все-таки похитував, і тоді мухи мляво злітали з його обличчя і повертались на нього знову.
Дісмас на другому стовпі мучився більше, ніж двоє інших, бо його не брало забуття, і він хитав головою часто й невпинно, то вліво, то вправо, щоб вухом зачепити плече.
Щасливішим за цих двох був Ієшуа. У першу ж годину він почав час від часу втрачати притомність, а згодом поринув у забуття, звісивши голову в розмотаній чалмі. Мухи та ґедзі через це повністю обліпили його, тож обличчя Ієшуа щезло під чорним ворушким місивом. У паху, і на животі, і під пахвами сиділи тлусті ґедзі й смоктали жовте наге тіло.
Корячись жестам чоловіка в каптурі, один із катів узяв списа, а другий приніс до стовпа відро й губку. Перший кат підняв списа і вдарив ним спочатку по одній, а потім по другій руці Ієшуа, що були витягнуті і примотузовані до поперечного бруса стовпа. Тіло з випнутими ребрами здригнулося. Кат провів гостряком списа по животі. Тоді Ієшуа підвів голову, і мухи, гудучи, злетіли, і відкрилося обличчя повішеного, розпухле від укусів, із заплилими очима, невпізнанне обличчя.
Розліпивши повіки, Га-Ноцрі поглянув униз. Очі його, звичайно ясні, тепер були закаламучені.
— Га-Ноцрі! — сказав кат.
Га-Ноцрі ворухнув розбухлими губами і озвався хрипким розбійницьким голосом:
— Що тобі треба? Нащо підійшов до мене?
— Пий! — сказав кат, і просякнута водою губка на кінчику списа піднеслася до губ Ієшуа.
Радістю сяйнуло тому в очах, він припав до губки і жадібно почав усмоктувати вологу. З сусіднього сповпа линув голос Дісмаса:
— Несправедливо! Я такий самий розбійник, як і він!
Дісмас напружувався, але ворухнутися не зміг, руки його в трьох місцях на перекладині були затиснуті мотузяними звоями. Він втягнув живіт, нігтями вчепився в краї бруса, а голову тримав повернутою до стовпа Ієшуа, злість палала в його очах.
Хмара куряви накрила плац, відразу посутеніло. Коли пил пронесло, кентуріон гукнув:
— Тихо на другому стовпі!
Дісмас умовк. Ієшуа відірвався від губки і, намагаючись, щоб його голос звучав лагідно й переконливо, і не здобувшись на таке, хрипко попросив ката:
— Дай попити йому.
Дедалі темнішало. Хмара затопила вже півнеба, прямуючи на Єршалаїм, білі вируючі оболоки летіли попереду напоєного чорною вологою і вогнем хмаровища. Зблиснуло й загримотіло над самісіньким пагорбом. Кат зняв губку зі списа.
— Слав великодушного ігемона! — врочисто шепнув він і легенько штрикнув Ієшуа в серце.
Той скинувся, прошепотів:
— Ігемон…
Кров заструменіла в нього по животу, нижня щелепа судомно сіпнулась, і голова його обвисла.
Як вдруге ударив грім, кат уже поїв Дісмаса і з тими ж словами:
— Слав ігемона! — забив і його.
Збожеволілий Гестас перелякано скрикнув, тільки-но кат опинився побіля нього, але коли губка торкнулася його губ, прогарчав щось і вчепився в неї зубами. Через кілька секунд обвисло і його тіло, наскільки попускало мотуззя.
Чоловік у каптурі ступав слід у слід за катом і кентуріоном, а за ним зверхник храмової сторожі. Зупинившись біля першого стовпа, чоловік у каптурі уважно приглянувся до закривавленого Ієшуа, торкнув білою рукою ступню і сказав супутникам:
— Мертвий.
Те саме повторилося і коло двох інших стовпів.
Після цього трибун зробив знак кентуріонові і, обернувшись, почав відходити з вершини разом з начальником храмової сторожі й чоловіком у каптурі. Зайшла напівтемрява, і блискавки пропорювали чорне небо. З нього раптом пирснуло вогнем, і крик кентуріона: «Знімай кордон!» — потонув у гуркоті. Щасливі вояки кинулися бігти з пагорба, надягаючи шоломи.